Психічні порушення при судинних захворюваннях безпосередньо пов'язані з патологією мозкового кровообігу. У початкових стадіях захворювання, особливо при гіпертонічній хворобі, має місце підвищення тонусу мозкових судин. Поступово в стінках судин розвиваються структурні зміни: плазматичне просочування, гиалиноз, атеросклероз. При розвитку останнього в нервових клітках головного мозку спостерігається набрякання. Хроматоліз субстанції Ниссля, навколо уражених ділянок відбувається гіпертрофія, спостерігаються крововиливи. Зміни судинної стінки й нервових елементів головного мозку мають місце й при інших формах судинних захворювань. Важким ускладненням є ішемічний, мозковий інсульт.
За допомогою енцефалографії при судинних захворюваннях виявляється підвищення тонусу мозкових судин, утруднення венозного відтоку, зниження кровонаповнення головного мозку і його міжпівкульна асиметрія. Зміна функціонального стану мозку проявляється порушенням його біоелектричної активності, появою на ЕЕГ частих коливань, гострих і повільних хвиль. Наслідком порушення кровообігу головного мозку є його гіпоксія.
Необхідно відзначити, що біохімічні зміни в головному мозку при судинних захворюваннях, що протікають із психічними розладами й без них, помітно не розрізняються. Немає також прямого паралелізму у виразності неврологічних і психопатологічних симптомів. Це змушує припускати, що в механізмах розвитку психічних порушень крім патології мозкового кровообігу відіграють роль додаткові фактори, у тому числі спадкоємна схильність, травми, алкоголізм і психогенії.
У переважній більшості випадків психічні порушення, як було відзначено вище, проявляються непсихотичними формами, що нагадують картину неврозів. Хворі скаржаться на головні болі, що локалізуються переважно в області потилиці, очних яблук або в лобово-скроневій області, шум у вухах, запаморочення, оніміння кистей рук, кінчика мови, відчуття повзання мурашок (парестезії). Характерне порушення нічного сну й пильнування, що проявляється сонливістю в денний час і безсонням уночі. Відзначаються тривога й дратівливість із підвищеною уразливістю й слізливістю. Настрій нестійке з перевагою депресивних реакцій. З астенією буває зв'язане зниження розумової й фізичної працездатності, що проявляється підвищеною стомлюваністю, неуважністю уваги, відчуттям «затуманеної голови», загальної утоми й розбитості. Знижується пам'ять, хворі зазнають труднощів при запам'ятовуванні імен, сюжету прочитаної книги, номерів телефонів, хоча невелика підказка відразу допомагає їм відтворити необхідну інформацію, або забуте через деякий час саме спливає в пам'яті. Подібне порушення пам'яті свідчить про ослаблення вольових процесів, що лежать в основі активного пошуку інформації й довільного згадування. У ранніх стадіях гіпертонічної хвороби всі ці явища нестабільні, підсилюються при підвищенні або різкому зниженні раніше високого кров'яного тиску й послабляються при його стабілізації на помірковано підвищеному рівні. При виражених склеротичних явищах вони стають більше стійкими й необоротними.
Психічні розлади
Інша група симптомів являє собою реакцію особистості хворих на зміни, що сталися у зв'язку із хворобою, в організмі і являють собою її внутрішню картину. До них ставляться іпохондричні розлади. Хворі не можуть відв'язатися від тривожних побоювань відносно свого здоров'я, у їхній уяві мимоволі виникають подання про «спазм судин» і його наслідках, про які вони знають зі слів медичних працівників, інших хворих або із прочитаної популярної літератури. Кожне неприємне відчуття в голові вони схильні зв'язувати з «спазмом» і сприймають його як сигнал небезпеки. Випливаючи своєму здоровому міркуванню, радам лікаря й родичів, хворі намагаються позбутися від нав'язливих думок, відволіктися від них, але цього вдається домогтися лише на якийсь час, після чого думка про небезпеку, що грозить, виникає знову.
Як би не намагалися хворі відскіпатися від тривожних думок і подань про хворобі, повною мірою критичного відношення до своїх іпохондричних переживань у них не буває, а іноді воно досконало відсутній. У цьому випадку думки про важкий перебіг хвороби, несприятливому її результаті заволодівають хворими, стають надцінними. Зустрічаються також істеричні симптоми у вигляді надмірно емоційного реагування на хворобу, підвищеної сугестивності, уразливості, примхливості, прагнення залучати до себе увага навколишньою демонстрацією «ваги» свого стану.
Невротичні симптоми тісно переплітаються із симптомами більш-менш вираженого органічного зниження особистості, що й служить найбільш вагомою диференційно-діагностичною ознакою, що відрізняє їх від неврозів. Спостерігається погіршення всіх психічних функцій, здебільшого помірковано виражене. Поряд з ослабленням пам'яті з'являються труднощі перемикання уваги з одного предмета на іншій, одночасного здійснення декількох розумових операцій або дій. Сповільнюється процес мислення, мова стає більше докладної, у ній часто повторюються без нестатку ті самі обороти. Міміка стає більше одноманітної, рухи й хода втрачають колишню жвавість й енергію. Самі хворі відчувають зниження своїх інтелектуальних можливостей й «перестраховуються»: по кільки раз перевіряють, чи виконані всі намічені справи, ретельно записують, що їм потрібно зробити в найближчі дні, що купити в магазині. Цей симптом одержав у психіатрії образна назва «симптому записної книжки».
Відзначається шаржування властивим хворим рис характеру. Підсилюються риси тривожності, непевності в собі, хворі надмірно побоюються, чи не трапилося якесь нещастя із близькими, як би не ограбували квартиру, не «обмовили» співробітники на роботі. Раніше наполегливі й енергійні стають упертими, метушливими, настирливими, а розважливі й акуратні - скупими. У людей з художніми рисами характеру загострюються риси істеричного поводження.
Судинні психози
Психози при судинних захворюваннях бувають гострими й із затяжним, хронічним плином. Гострі психози частіше спостерігаються при гіпертонічній хворобі й збігаються за часом з різким підвищенням артеріального тиску (гіпертонічним кризом). Вони звичайно виникають у нічний час, тривалість їх не перевищує декількох годин або днів. Клінічна їхня картина характеризується порушенням свідомості у формі делириозного або онейроїдного синдрому. Раптово з'являються безсоння, тривога, непереборний страх, слідом за якими виникають страхаючі галюцинації - прості або у вигляді фантастичних сцен, несистематизовані маячні ідеї переслідування, психомоторне порушення. Хворі не орієнтуються в навколишнім оточенні й у часі, розгублені, настрій у них, як правило, знижено.
Рідше гострий гіпертонічний психоз затягується до декількох тижнів. У цих випадках порушення свідомості у хворих буває не таким вираженим, спостерігається лише в окремі періоди часу або навіть майже повністю відсутній. На перший план виступають тривога, страх, супроводжуваний різноманітними яскраво-почуттєвими галюциногенними переживаннями: хворі у відділенні лікарні - це переслідувачі, у вираженні їхніх облич бачиться схована погроза, за вікном чуються лементи катованих дітей. Перебіг хвороби в цих випадках буває хвилеподібним, з періодичним ослабленням і загостренням психопатологічних симптомів. По завершенні нападу захворювання хворі амнезирують окремі епізоди, що підтверджує факт епізодичного порушення свідомості. Важливою диференційно-діагностичною ознакою гіпертонічного психозу є збіг у часі його загострень із підвищенням артеріального тиску. Лікування хворих аминазином, що роблять седативні дії, у сполученні з гіпотензивним ефектом дозволяє купірувати психоз, що служить одночасно й додатковою диференційно-діагностичною ознакою.
У деяких випадках у хворих гіпертонічною хворобою й церебральним атеросклерозом можуть спостерігатися короткочасні сутінкові стани свідомості, що відбивають факт гіпоксії головного мозку при спазмі мозкових судин. Поводження хворих раптово стає безглуздим і свідчить про зміну сприйняття ними навколишнього оточення. Реальні події або не досягають свідомості хворого, або усвідомлюються ними лише частково, фрагментарно. Так, перебуваючи в терапевтичному відділенні лікарні, хворий раптом стає розгубленим, метушливим, не довідається лікаря й не реагує на його присутність, підходить до іншим хворим у палаті, при спробі укласти його в постіль чинить опір. Все це він проробляє мовчачи, не реагуючи на звертання до нього навколишніх. Такий стан триває від декількох хвилин до декількох годин, і після його завершення хворий нічого не пам'ятає про свої переживання й поводження в період порушеної свідомості. Подібні стани можуть виникати повторно.
Із числа затяжних психозів найчастіше зустрічається судинна депресія. Зниження настрою й рухової активності при ній сполучається з похмурою дратівливістю, буркотливістю. Домінують думки про власну непотрібність, про безцільність існування, спрямовані на своїх близьких і дорослих дітей: «Нікому я не потрібна... Всю родину замучила...». Захворювання протікає протягом багатьох місяців і лише поступово, під впливом лікування, депресія послабляється, хворі стають активніше, удома беруть участь у побутових справах, спілкуються з родичами. Однак настрій у них залишається нестійким, під впливом дрібних, незначних неприємностей і конфліктів воно знову знижується, хворі стають тривожними, метушливими, слізливими. Серйозним ускладненням судинної депресії є самогубство. В окремих випадках на тлі депресії розвивається вербальний галлюциноз, хвороба в цих випадках приймає хронічний плин.
Найважчою хронічною формою судинних психозів є деменція. Перші ознаки слабоумства, що розвивається, звичайно з'являються після другого-третього гіпертонічного кризу (мікроінсульту), що супроводжується минущими неврологічними симптомами у вигляді порушення мови, нестійкого парезу кінцівок, порушення координації рухів й ін. Хворі стають легковажними, недооцінюють вагу свого захворювання й неврологічних симптомів, називаючи їх «нісенітницею». Майбутнє представляється їм у рожевому світлі, а всі труднощі, включаючи зниження розумової активності й працездатності, здаються легко переборними. Але головним проявом процесу, що починається служить грубе порушення здатності критично оцінювати своє поводження, будувати його відповідно до реальної ситуації. Так, раніше культурна й вихована людина стає неохайною, у відділенні лікарні не соромиться з'являтися в загальному коридорі в нижній білизні, залазить у чужі тумбочки, а у відповідь на зауваження сміється, грубо жартує. Він перестає дорожити добрими відносинами зі членами своєї родини, зі співробітниками, недбало ставиться до своїх обов'язків, приходить й іде з роботи в будь-який час, не бачачи в цьому нічого особливого. У навколишніх створюється враження, що перед ними зовсім не та людина, який вони знали раніше.
При важких і великих поразках головного мозку в результаті атеросклерозу судин або після перенесеного мозкового інсульту може наступити стан глибокої деменції. Мислення здобуває характер заучених «штампів», причому та сама фраза або те саме судження стереотипно повторюються хворими без усякого змісту. Ейфорія й благодушність легка переміняються реакціями гніву й подразнення. Розгальмовуються прості інстинктивні форми поводження, хворі стають ненажерливими, агресивними, вони не можуть себе обслуговувати, мають потребу в постійному нагляді. Всі ці важкі психічні зміни бувають необоротними.
При виражених невротичних порушеннях великого значення набуває терапія психотропними препаратами, особливо транквілізаторами. У цілому принципи його залишаються тими ж, що й при лікуванні неврозів. Але варто пам'ятати, що хворі судинними захворюваннями, особливо в літньому й старечому віці, гірше переносять психотропні препарати, і в них значно зростає частота побічних дій й ускладнень.
У легких випадках ефективні групова терапія й гіпнотерапія «у групі» із тривалими сеансами по типі «сон - відпочинок». Сеанси проводяться спочатку через 2 дні, а потім через 5-7-10 днів. Хворим молодого й середнього віку з розвиненим інтелектом і твердою спрямованістю на відновлення працездатності й психічного здоров'я рекомендується також аутогенне тренування. Після обов'язкових вправ з викликанням розслабленості, відчуття ваги й тепла в тілі дається формула самонавіяння: «Я зовсім спокійний. У будь-якій обстановці володію собою. Я холоднокровний, нічого не приймаю близько до серця. Моє серце б'ється могутньо, спокійно, ритмічно. Судини розширені, приємне тепло розливається по всьому тілу».
Література
1. Єникєєва Д.Д. Основи популярної психіатрії. - К., 1997.
2. Бухановський А.О., Кутявин Ю.О., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003.
3. Коркина М. В., Лакосина Н.Д., Личко О.Є. Психіатрія: Підручник. - К., 1995.
4. Руководство по психиатрии. //Под ред. Г.В. Морозова. В 2-х томах. - М., 1988.
Страницы: 1, 2
