Після отримання позитивного результату на ВІЛ бажано обстежитись статевому партнеру. Вагітній у разі отримання позитивного результату на ВІЛ необхідно пройти додатково обстеження в Центрі профілактики та боротьби зі СНІД для уточнення діагнозу.
За умови виконання призначень спеціалістів з метою профілактики передавання ВІЛ від матері до дитини у ВІЛ-інфікованої матері може народитися дитина без ВІЛ-інфекції.
3 питань надання соціальних послуг (психолога, юриста, соціального працівника/педагога) вагітна може звертатись до місцевих центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, закладів соціального обслуговування та до недержавних організацій, що надають відповідні послуги.
Перелік зазначених організацій та закладів можна отримати в родопомічних та педіатричних лікувальних закладах.
Отже, сьогодні не викликає сумнівів той факт, що для поліпшення якості соціально-психологічного супроводу і патронажу вагітної жінки, матері, дитини і, як наслідок, реалізації механізмів профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ на всіх трьох етапах (до, в час і після пологів) необхідна злагоджена взаємодія некомерційних, недержавних сервісних для СНІДУ організацій і державних лікувально-профілактичних установ допомоги породіллі.
РОЗДІЛ II Завдання із вирішення проблем ВІЛ-інфікованих
Критерії профілактики попередження ВІЛ-інфікованих на державному рівні у зв'язку із відсотковим підвищенням розповсюдження проблеми СНІДу сягає все більшого значення. Так однією із ініціатив Міністерства охорони здоров'я України було створення та постійне внесення наукових змін та застосувань в інструкціях, положеннях та наказах з питань профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини зареєстрованих Міністерством юстиції законодавчим органом.
У відповідності з інструкцією Профілактичні заходи з питань профілактики ВІЛ-інфекції у жінок здійснюються відповідними методами та формами в:
- дошкільних, середніх, спеціалізованих та вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації;
- закладах соціального обслуговування, притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації;
- органах реєстрації актів цивільного стану;
- центрах здоров'я, центрах профілактики та боротьби зі СНІД; центрах планування сім'ї та репродукції людини, центрах репродуктивного здоров'я підлітків, у лікувальних закладах із сімейної медицини, педіатрії ("Клініках, дружніх до молоді"), акушерства та гінекології, дерматовенерології, наркології, медичної генетики;
- підвідомчих установах ДКВС.
Проведення профілактичних заходів забезпечують підготовлені спеціалісти за спільними програмами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України.
До проведення профілактичних заходів можуть залучатися представники недержавних організацій та волонтери, які пройшли підготовку із зазначених питань. Дозвіл на проведення цих заходів волонтери та НДО отримують у відповідних Міністерствах та їх підвідомчих установах.
У місцях масового перебування людей, в установах усіх форм власності розміщуються інформаційні матеріали з питань профілактики ВІЛ, погоджені з Міністерством охорони здоров'я України.
Питання профілактики ВІЛ включаються до обов'язкових навчальних програм дошкільних, середніх, спеціалізованих та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, програм до - та післядипломної медичної та педагогічної освіти, спільних програм центрів планування сім'ї та регіональних органів освіти, програм підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів ЦСССДМ.
Питання профілактики ВІЛ центральні органи виконавчої влади висвітлюють відповідно до компетенції в засобах масової інформації, у тому числі при проведенні спеціальних акцій, просвітницьких заходів для груп населення з ризикованою поведінкою.
З метою профілактики ВІЛ жінкам пропонується при проведенні щорічних профілактичних гінекологічних оглядів обстежитись на ВІЛ з проведенням до та післятестового консультування.
Нареченим органами реєстрації актів цивільного стану відповідно до діючого законодавства надається інформація з питань необхідності та можливості обстеження на ВІЛ.
Правильне навчання (консультування) ВІЛ-позитивних жінок, видно, є визначальним чинником в збереженні вагітності у ВІЛ-інфікованих жінок. Якщо до тестування на антитіла до ВІЛ штучно переривають вагітність 3,5 жінок на 100 жінок в рік, то після позитивного результату тестування - 6,1 [9, с 15]. В той же час до проведення консультування і навчання на збереження вагітності згодні лише 18% інфікованих жінок, а після консультування і навчання - 58% [10, с 5].
Відповідно до методичних рекомендацій МОЗ, що діяли до останнього часу, «в разі настання вагітності у інфікованої ВІЛ жінки дільничний лікар настійно вказує пацієнтці на необхідність її штучного переривання до 12 тижнів» [11, с 22]. Такий підхід, на нашу думку, був спочатку не цілком коректним, оскільки вимушував лікаря позбавляти жінку вибору, тим паче, що ризик передачі ВІЛ на початку 90-х років складав всього лише 25%, а при відміні грудного вигодовування - 17% [12, с22]. В даний час у зв'язку з новими досягненнями в області профілактики вертикальної передачі ВІЛ [5, с 10] вживання цієї рекомендації є більш ніж сумнівним. Прийняття жінкою вирішення про збереження вагітності повинне будуватися на лікарському консультуванні, заснованому на диференційованому підході, що базується на обліку всього комплексу медичних і соціальних показників.
Хоча, не залежно від відношення медичних працівників до проблеми вертикальної передачі ВІЛ, багато ВІЛ-позитивних жінок продовжують вагітніти і народжувати дітей, роль лікарів у формуванні вибору жінок залишається високою, оскільки і консультування, само по собі може бути тенденційним.
Одним із досліджень було вивчення рівня знань про ВІЛ/СНІД і методи попередження передачі Віл-інфекції від матері дитині серед ВІЛ-інфікованих жінок, жінок, неінфікованих ВІЛ і медичного персоналу стаціонарів акушерсько-гінекологічного профілю, для подальшої корекції програм повчальних заходів.
Дослідження було виконане на базі Федерального науково-методичного центру по профілактиці і боротьбі з СНІД в 2001-2002 роках. Для оцінки знань і вистав розроблено 3 види анкет: для інфікованих жінок, жінок з невідомим ВІЛ статусом (імовірно неінфікованих) і медичного персоналу. У всіх трьох анкетах блок питань про знання по ВІЛ/СНІДу був ідентичний, що дозволило порівнювати знання цих трьох груп. Даний блок включав питання: про відмінності Віл-інфекції і СНІДУ; чинниках і шляхи передачі ВІЛ; виліковності СНІДУ; можливості народження незараженого дитяти від інфікованої ВІЛ матері; заходах, що запобігають зараженню дитяти і чинниках, що збільшують цей ризик. У інфікованих і неінфікованих ВІЛ жінок вивчалося: сексуальна поведінка, акушерський анамнез, згода на збереження вагітності в разі її виникнення (для неінфікованих, якщо виявиться, що вони стали позитивними до ВІЛ), причини, по яких жінка піде на штучне переривання вагітності (для неінфікованих, якщо виявиться, що вони стали позитивними до ВІЛ). У ВІЛ-інфікованих жінок також з'ясовувалося, чи проводилася з ними бесіда в медичній установі про сексуальну поведінку і допустимість вагітності, хто проводив таку бесіду, і що було рекомендоване; лікарями якої медичної установи рекомендувався аборт в разі настання вагітності. Анкета для лікарів акушерсько-гінекологічного профілю також включала питання: про рекомендації ВІЛ позитивним жінкам відносно статевого життя, відносно майбутніх вагітностей, про тактику ведення вагітності, про необхідність створення спеціалізованого пологового будинку для ВІЛ позитивних жінок.
Як висновок, виявлений невисокий рівень знань з проблеми ВІЛ/СНІДу і вертикальної передачі Віл-інфекції, як жіночого населення, так і акушерів-гінекологів, що є передумовою для посилення освітньої роботи як серед населення так і фахівців відповідного профілю.
РОЗДІЛ III Застосування АРВ, як метод профілактики
Завдяки впровадженню схем профілактики передачі ВІЛ від матері дитині в Україні, позначених в галузевій програмі “Попередження передачі ВІЛ від матері дитині 2001-2003”, за короткий період часу удалося понизити рівень перинатальної трансмісії майже в 4 рази. У 2005 р. він склав 7,7 %. На 2004-2008 рік прийнята Національна програма забезпечення профілактики Віл-інфекції, допомоги і лікування хворих на СНІД. У ній також велика увага приділяється профілактиці вертикальної передачі Віл-інфекції. Впровадження сучасних методів діагностики, що дозволяють достовірно визначити стадію захворювання і ВІЛ-статус дітей, а також використання високоактивних антиретровірусних препаратів дозволить істотно понизити рівень поширення цієї небезпечної інфекції.
АРВ препарати були розроблені для боротьби з ретровірусом ВІЛ.
Антиретровірусна терапія, також відома як комбінована терапія, або високоактивна антиретровірусна терапія (ВААВРТ), є одночасним прийомом декількох антиретровірусних препаратів. Вона повинна включати стандартну комбінацію не менше чим трьох препаратів.
Лікування одним препаратом (монотерапія) неприйнятний, за винятком використання в профілактиці передачі ВІЛ від матері до дитяти. Лікування двома препаратами також недопустимо.
АРВ не знищує ВІЛ. Прийом АРВ препаратів не перетворює ВІЛ позитивної людини на ВІЛ негативного; тому люди, які починають отримувати лікування АРВ препаратами, по колишньому повинні дотримувати правила безпечного сексу і уникати спільного використання шприців і інших інструментів.
У кожному мілілітрі крові ВІЧ інфікованої людини, не одержуючої лікування, можуть знаходитися мільйони частинок ВІЛ (це називаєтся вірусним навантаженням). АРВ препарати допомагають скоротити кількість таких часток до низького рівня, наприклад, менше 50 копій на мілілітр крові.
АРВ препарати знижують кількість часток ВІЛ вашому організмі, що сприяє відновленню імунної системи (шляхом збільшення числа клітин CD4) і підвищує шанси на успіх в боротьбі з інфекцією.
У певний момент у більшості ВІЛ інфікованих людей виникає потреба в лікуванні. Проте період, коли це лікування стає необхідним, у різних людей істотно відрізняється. Прогрес ВІЛ до стадії СНІД у різних людей відбувається з різною інтенсивністю. Інколи це трапляється дуже швидко, інколи не відбувається взагалі. Більшості людей, швидше за все, доведеться почати терапію АРВ препаратами приблизно через п'ять років після інфікування ВІЛ.
Не визначено точно, який період є «найкращим часом» спершу АРВ. Це рішення повинне прийматися після консультації з лікарем, залежно від багатьох медичних, практичних і емоційних аспектів. Основна мета - почати терапію АРВ препаратами тоді, коли можна запобігти виникненню безповоротних порушень у вашій імунній системі.
Результати аналізу на кількість клітин CD4, вірусне навантаження (якщо є) і історія появи симптомів, пов'язаних з ВІЛ, допоможе визначити, чи рекомендується в даний момент починати АРВ.
Лікування АРВ препаратами не буде почато під час першого візиту в лікарню, оскільки необхідно пройти підготовку при по потужності групи медичних і соціальних працівників, які надають АРВ. Це робиться для того, щоб допомогти правильно дотримувати режим прийому препаратів, тобто бути прихильними до терапії. Після початку АРВ постійна прихильність до лікування життєво необхідна.
Ліки, які личать одним людям, можуть викликати непереносимість в інших. У ідеалі, сама краща комбінація - перша комбінація. Тому треба прагнути підготуватись на початок лікування так, щоб зберегти прийом першої комбінації на максимальний термін. Деякі люди залишаються на своїй першій комбінації до семи років. Цього вони досягли шляхом ретельного дотримання режиму прийому, підтримки з боку друзів і родичів, але, в першу чергу, правильного підбору комбінації відповідно до свого ритму життя, звичок, супутніх обставин. Також поважно і те, які препарати є в наявності.
Проте лікар повинен переконатися в тому, що:
- комбінація, яка ви використовується, призводить до зниження кількості ВІЛ в крові до невизначного рівня;
- дотримування щоденного графіку їх прийому і необхідні дієтичні обмеження.
Таблиця 3.1
Прийом АРВ – препаратів
Жінка
Дитина
Під час вагітності
Під час родів
Зидовудин 300мг + ламівудин 150мг + ритона вір із 28 неділі
Після родів припинити всі препарати
Невирапин 2мг/кг + зидовудин 4мг/кг кожні 12 год на протязі 7 днів
Зидовудин з 28 неділі 300мг 2 рази на добу
Зидовудин 300мг + невирапин 2мг/кг
Альтернативний режим
Зидовудин 300мг + ламівудин 150мг 2 рази на добу із 36 неділі
Зидовудин + ламивудин
Зидовудин 4мг/кг + ламивудин 2мг/кг кожні 12 год на протязі 7 днів
-
Невирипин 200мг
Неврапин 2мг/кг
ВИСНОВКИ
На частоту вертикальної трансмісії ВІЛ найбільший вплив мають такі фактори ризику, як передчасні пологи (раніше 37 тиж. гестації (р=0,003) і вік матері старіше 30 років (р=0,03). Наркоманія вагітної є опосередкованим чинником збільшення ризику трансмісії ВІЛ новонародженому через високу частоту передчасних пологів (p<0,001) та в 5 разів (p<0,001) рідший прийом АРВ-препаратів під час вагітності. Вища освіта матері виявляється таким потужним попереджувальним чинником, що дає змогу зменшити ЧПМД у 2,4 рази (р=0,06).
Перебіг раннього неонатального періоду серед дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, характеризується більшою частотою недоношеності, синдрому затримки внутрішньоутробного розвитку та синдрому відміни, ніж у загальній популяції новонароджених (р=0,001) .
Ефективність схеми післяконтактної профілактики ВІЛ у ранньому неонатальному періоді кількісно залежить від терміну початку прийому матір’ю АРВ під час вагітності і пологів. Для тих клінічних ситуацій, коли мати не приймала АРВ-препаратів під час вагітності та пологів, жодна з призначених схем післяконтактної профілактики (одна або дві дози невірапіну або зидовудин на протязі 7 діб у комбінації з однією дозою невірапіну) не виявилася ефективною у порівнянні з контролем (р=0,9). Тому дітям, матері яких зовсім не отримали АРВ-профілактики під час вагітності і пологів, необхідно пропонувати більш потужні схеми післяконтактної профілактики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Рахманова А. Г., Виноградова В. В., Воронин Е. Е. и др. Химиопрофилактика передачи ВИЧ от матери к ребенку: метод. пособие для медицинской и социально-психологической службы. СПб., 2005. С. 8–9.
2. Покровский В. В., Ермак Т. Н., Беляева В. В. и др. ВИЧ-инфекция: клиника, диагностика и лечение. М.: ГЭОТАР-МЕД, 2003. 488 с.
3. Кулаков В. И., Баранов И. И. ВИЧ: профилактика передачи от матери ребенку. М., 2003.
4. Ястребова Е. Б. Характеристика летальных исходов у детей, рожденных ВИЧ-инфицированными женщинами//СПИД. СЕКС. ЗДОРОВЬЕ. 2005. № 2.
5. Воронин Е. Е. ВИЧ-инфекция у детей. Клинико-организационные аспекты: автореф. дис. ... д-ра мед. наук. СПб., 2001.
6. Рюмина И. И. Профилактика передачи ВИЧ-инфекции от матери ребенку: лекция. М., 2004.
7. Покровский В. В. и др. Профилактика передачи ВИЧ от матери к ребенку во время беременности, родов и в период новорожденности: инструкция для медицинских работников центров по профилактике и борьбе со СПИДом и инфекционными заболеваниями, службы детства и родовспоможения. Ижевск, 2003.
8. Покровский В. В. Материалы конференции по паллиативной помощи при ВИЧ-инфекции. М., 2005.
9. Покровский В. В., Юрин О. Г., Беляева В. В. и др. Рекомендации по профилактике вертикальной передачи ВИЧ от матери к ребенку: учеб. пособие. М., 2003.
10. Рахманова А. Г., Воронин Е. Е., Фомин Ю. А. ВИЧ-инфекция у детей. СПб., 2003.
11. Фаучи Э., Лейн К. ВИЧ-инфекция и СПИД. М., 2004. Гл. 38.
12. Інструкція про порядок профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини
13. ВІЛ-інфекція в Україні// Інформ. бюлетень, № 23. – К., 2004.
14. Жилка Н. Я. Організація системи профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини в Україні. – К.: Огляд, 2003.
15. Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні. – http://www.aidsalliance.kiev.ua.
16. Попередження трансмісії ВІЛ від матері до дитини: Навч. посібник для акушерів-гінекологів, неонатологів, педіатрів, інфекціоністів, сімейних лікарів, організаторів охорони здоров’я, лікарів-інтернів і студентів/ В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв, Н.В. Котова та ін. – К.: Акві-К, 2003.
17. Mayaux M. J., Burgard M., Teglas J. P. et al. Neonatal characteristics in rapidly progressive perinatally acquired HIV-1 diseases//The French Pediatric HIV Infection Study Group. JAMA. 1996; 257 (8): 606–610.
Страницы: 1, 2