Міністерство охорони здоров’я України
Луганський державний медичний університет
Кафедра Гігієни та екології
Реферат
на тему:
«Погода, клімат та здоров'я населення»
Луганськ 2009г.
ПЛАН
Вступ
1. Погодоформуючі фактори
2. Погодохарактеризуючі фактори
3. Електричний стан атмосфери
4. Метеорологічні фактори
5. Синоптичні явища
6. Хімічний склад приземного шару атмосфери
7. Кліматоформуючі фактори
8. Кліматохарактеризуючі фактори
9. Класифікація кліматів
10. Кліматичні зони України
11. Класифікація типів погоди
12. Медичні класифікації погоди
13. Методи профілактики геліометеотропних реакцій у людей
14. Профілактика геліометеореакцій
15. Короткострокові заходи направлені на профілактику, усунення і ослаблення проявів ГМПР
Література
ВСТУП
Медицина не відноситься до точних наук, проте оцінити ступінь залежності стану нашого організму в умовах зміни атмосферних і гелиогеофізичних чинників – основних умов існування всього живого на Землі, все ж таки ми в змозі.
Зміна погодних елементів спричиняє за собою зміни у всіх без виключення біологічних рівнях – від субмолекулярного до популяції (популяції організмів), що доводиться нижче приведеними даними.
Корекція негативної дії погоди повинна зайняти одне з головних місць в профілактичних і лікувальних заходах сьогодні.
Погода – сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери, які в даній місцевості у відносно короткому відрізку часу ( години, доби, тижні). Вона обумовлена взаємозв'язаним комплексом процесів, що протікають в атмосфері, земній поверхні і в космічному просторі.
Слово "клімат" походить від грецького "кліма", що означає "нахил" сонячних променів до площини горизонту. Давньогрецькі вчені першими відмітили кліматичні пояси за кутом падіння сонячних променів в полудень і тривалістю дня від 12 годин на екваторі до 24 годин під час літнього сонцестояння на полярному колі. На початку XX ст. кліматологи визначили клімат як багаторічний режим погоди, притаманний даній місцевості залежно від її географічних умов. У підручнику С.П.Хромова "Метеорологія і кліматологія для географічних факультетів" наведене географічне визначення: "Клімат - це сукупність атмосферних умов, характерних для даної місцевості залежно від її географічної обстановки". Клімат - це один з головних компонентів географічного ландшафту, він характеризується коливаннями, циклічними і ритмічними змінами. Основні кліматичні процеси: теплообіг, вологообіг, атмосферна циркуляція. Під географічною обстановкою розуміють фактори кліматоутворення: географічну широту, розподіл сущі і моря, характер підстеляючої поверхні й грунту, рослинний, сніговий і льодовий покрив, океанічні течії, орографію та ін. У фізиці атмосфери клімат визначається як середньостатистичний ансамбль станів, які проходить система "океан - суша - атмосфера" за кілька десятиліть.
Від клімату відрізняється мікроклімат, тобто місцеві особливості клімату, які істотно змінюються вже на невеликій відстані, наприклад, над лісом, ріллею, болотом, озером, балкою, населеним пунктом. Спостереження за мікрокліматом проводять за допомогою спеціальних приладів, які можна легко переносити.
Таким чином, погода – явище мінливе, а клімат – статистично стійке, характерне для даної місцевості.
1. Погодоформуючі фактории
1. Природні:
- інтенсивність сонячної радіації (сумарна і еритемна – УФ-радіація, тривалість сонячного сяйва) та сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання);
- характер підстилаючої поверхні (сніг, вода, грунт тощо);
- атмосферна циркуляція (циклони, антициклони, атмосферні фронти, пасати, мусони тощо).
Формування і характер погодних умов і їх мінливість обумовлені, головним чином, атмосферною циркуляцією.
Атмосферна циркуляція - безперервний і складний рух повітряних мас. Вона є одним з основних факторів погодо- і кліматоутворення, а також вираженим біотропним фактором клімату. У зв'язку з цим типи циркуляційних процесів покладені в основу більшої частини сучасних методів медико-метеорологічного прогнозування. Циркуляцію атмосфери визначає комплекс факторів, з яких головними є енергія Сонця, обертання Землі навколо своєї осі, неоднорідність земної поверхні. Основною формою загальної циркуляції атмосфери у нетропічних широтах є циклонічна діяльність (виникнення, розвиток і переміщення циклонів і антициклонів).
Циклон - атмосферне збудження з пониженим тиском повітря (мінімальний тиск у центрі) і замкнутими ізобарами (лініями рівного атмосферного тиску), з рухом повітря і напрямом вітру проти годинникової стрілки в північній півкулі, за годинниковою стрілкою - в південній. В циклоні відмічається значна зміна атмосферного тиску по горизонталі, яка називається баричним градієнтом (перепадом тиску) до 1-3 мбар на 100км і обумовлює сильні вітри.
Циклонічні утворення формують звичайно похмуру, вологу, нерідко дощову погоду. Проходження циклонів часто пов'язане з фронтальною діяльністю, яка найбільш несприятлива для організму людини, оскільки супроводжується різкою зміною метеорологічних елементів і значними електромагнітними коливаннями атмосферного походження.
Фронт - перехідна зона або умовна поверхня поділу двох повітряних мас з різними фізичними властивостями. Ширина зони в горизонтальному напрямі становить декілька десятків кілометрів. Основними атмосферними фронтами є теплий і холодний. Теплий фронт переміщується від теплого повітря до холодного. Перед лінією фронту (до 400 км) випадають зливові опади, відбувається падіння атмосферного тиску, нерідко виникають тумани. Холодний фронт рухається в сторону теплого повітря. Вздовж лінії фронту розвивається потужна хмарність, шквальні вітри, зливи, грози. За фронтом може розвиватися система високошаруватих дощових хмар з сильними опадами, але може також наступити прояснення.
Антициклон - область підвищеного атмосферного тиску із замкнутими ізобарами. Тиск, максимальний в центрі антициклону, до периферії падає. Баричні градієнти в антициклоні менші, ніж в циклоні. Переважають нисхідні рухи повітря, що обумовлює малохмарну погоду зі слабким вітром і добре вираженим добовим ходом метеорологічних елементів. Все це формує переважно сприятливі для організму людини умови погоди. Однак при сонячній антициклональній погоді можуть розвиватися дискомфортні для людини гігротермічні умови (перегрівання, духота), які утворюються внаслідок прогрівання повітряних мас, В холодний період року і вночі в антициклоні може спостерігатися охолодження повітря від земної поверхні, що приводить до утворення низьких шаруватих хмар і туманів, які звичайно розсіюються в першій половині дня. Значні вітри виникають тільки на периферії антициклону.
Для медико-метеорологичної оцінки антициклонів і циклонів важливе значення мають характеристики окремих стадій і елементів цих типів антициклонів, що мають своєрідну структуру баричних полів: відріг, улоговина, гребінь, сідловина
Відріг — частина антициклону зазвичай малорухливого, або відособлена від основного його «тіла», іноді з окремим центром високого тиску, але слабкішим, ніж основний.
Гребінь — область або смуга підвищеного тиску без замкнутих ізобар, може бути периферичною частиною антициклону.
Улоговина — витягнута область зниженого тиску з горизонтальною віссю, ізобари приблизно паралельні, U-образні, напрям вітру — до центральної осі.
Сідловина — форма баричного рел’єфу між двома областями високого тиску і двома областями низького тиску, розташованими навхрест, у вертикальному розрізі через області високого тиску нагадує сідло.
2. Антропогенні:
Забруднення атмосфери промисловими викидами (смог);
Знищення лісів, меліорація, іригація, створення штучних водойм;
Тип погоди залежить також від клімату місцевості та сезону року.
1.Геліофізичні:
На нашу життєву активність впливають деякі геліофактори. Найбільш вивченою є сонячна активність. Її основні елементи:
- інтенсивність сонячної радіації ( сумарна і еритемна – УФ – радіація, тривалість сонячного сяйва)
- сонячна активність (сонячні плями, активні області, хромосферні спалахи, радіовипромінювання)
Сонячний і космічний вплив. Вони належать до радіаційних факторів атмосфери. При оцінюванні так званих земних умов, крім основних кліматичних факторів, враховують геліогеофізичні фактори і електромагнітні поля, а також оптичне, електричне та акустичне явища в атмосфері.
Відомо, що сонячне випромінювання складається з постійно діючого "спокійного" випромінювання, яке включає інфрачервоні, світлові і ультрафіолетові хвилі та електричне заряджені частинки (корпускуляри).
Електромагнітні хвилі приносять на Землю дуже малу енергію порядку 10-22 Втм-2 Гц-1. В атмосферу Землі від Сонця надходить потік променевої енергії (спектр) з довжинами хвиль від 0,006 до 2300 нм. Діапазон видимих сонячних променів лежить в межах від 400 до 800 нм, невидимих інфрачервоних 800-2300 нм, ультрафіолетових від 2 до 400 нм і рентгенівських променів з діапазоном частоти від 0,006 до 2 нм. Близько 48% енергії Сонця припадає на видиму частину спектра, 7% - на ультрафіолетову і 45% - на інфрачервону. Біологічна активність сонячного спектра залежить від довжини хвиль. Чим коротші хвилі, тим більшу біологічну дію вони мають. По мірі зміщення в синю сторону оптичного діапазону частота електромагнітних хвиль збільшується, довжина зменшується, а енергія зростає. Протилежна залежність спостерігається при зміщенні до червоної границі оптичного спектра.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
