Передлежання — відношення великої частини плода (голівка або тазовий кінець) до входу в малий таз. При поздовжньому положенні плода визначають головне (96— 96,5 % випадків) передлежання, коли до входу в малий таз обернена голівка, і тазове, при якому до входу в малий таз обернений тазовий кінець плода. Щоб визначити положення плода, його передлежачу частину, вдаються до послідовного застосування 4 прийомів зовнішнього акушерського дослідження. Перший прийом. За цим прийомом (мал. 19) встановлюють висоту стояння дна матки, визначають, яка частина плода знаходиться біля дна матки, а також строк вагітності. З цією метою долоні обох рук розташовують у ділянці дна матки, щільно охоплюючи її, і, обережно натискуючи на дно, встановлюють висоту стояння дна матки і яка частина плода визначається в ній. Другий прийом. За цим прийомом (мал. 20) визначають положення плода, позицію та її вид. Обидві руки розміщують на бічних поверхнях матки на рівні пупка. Обережно натискують долонями і пальцями обох рук (почергово) на бічні стінки матки. При поздовжньому положенні плода з одного боку промацується більш щільна і гладенька частина (спинка), з протилежної — дрібні частини плода. За розташуванням спинки і її відношенням до стінки матки визначають позицію та її вид.
Третій прийом. За цим прийомом (мал. 21) визначають передлежачу частину плода і її відношення щодо входу в малий таз. З цією метою однією рукою (найчастіше правою) захоплюють передлежачу частину вище лобка. Голівка промацується як щільна й округла частина, що має виразні контури. При тазовому передлежанні промацується велика м'якувата частина, що не має чітких контурів, круглої форми. При високорозташованій голівці визначають чітке «балотування», чого немає при тазовому передлежанні.
Четвертий прийом. Цей прийом (мал. 22) є доповненням третього прийому, він дає змогу визначити не тільки характер передлежачої частини, а й рівень її стояння щодо площини входу в малий таз. Методика його виконання полягає в тому, що той, хто виконує дослідження, стає обличчям до ніг вагітної, долоні обох рук розміщує на нижньому сегменті матки, за консистенцією уточнює передлежачу частину. Витягнутими пальцями, ковзаючи по передлежачій частині у напрямі до порожнини таза, визначають висоту її стояння. Голівка може бути притиснута до входу в малий таз, розташовуватися малим або великим сегментом у вході в малий таз або не визначатися взагалі (голівка в малому тазі). Мал. 21. Зовнішнє обстеження вагітної. Третій прийом Мал. 22. Зовнішнє обстеження вагітної. Четвертий прийом
Мал. 23. Акушерський стетоскоп і газомір Установивши положення плода, визначають його стан вислуховуванням (аускультацією) серцевих тонів плода за допомогою акушерського стетоскопа. Серцебиття плода можна прослуховувати, починаючи з другої половини вагітності. Наприкінці її серцебиття найвиразніше прослухо-вується з боку спинки плода (мал. 23). Окрім частоти серцевих скорочень (за нормою 120—160 за 1 хв) необхідно визначити їх ритм і звучність тонів. Під час пологів у міру просування голівки серцебиття плода виразніше прослуховується ближче до лобка, майже по середній лінії живота. У сумнівних випадках характер серцевої діяльності можна визначити за допомогою ультразвукового дослідження або кардіотокографії — зовнішньої або внутрішньої (під час пологів). Завершальним етапом зовнішнього огляду й обстеження є внутрішнє акушерське дослідження. Його здійснюють на гінекологічному кріслі або на рахманівському ліжку (під час пологів) і обов'язково в рукавичках (мал. 24). У ранні строки вагітність діагностують на підставі форми, величини і консистенції матки. У другій половиш вагітності і наприкінці її піхвове дослідження здійснюють лише в тих жінок, які прийшли до консультації вперше. В усіх випадках піхвове дослідження закінчують визначенням стану крижової западини, кісток таза (чи немає екзостозів), а також встановлюють розмір діагональної кон'юга-ти. Діагональна кон'югата — це відстань від нижнього краю лобкового зчленування до мису (промонторіуму). За нормою вона дорівнює 13 см (мал. 25). На основі величини діагональної кон'югата відніманням 1,5—2 см визначають величину істинної кон'югати (прямий розмір входу в малий таз). ,3 У більш пізні строки при надходженні вагітної до ста-ціонара внутрішнім акушерським дослідженням визначають стан біологічної готовності жінки до пологів: розташування шийки матки (шийка центрована), її довжину (зменшення на 1,5—2 см), консистенцію (м'яка), прохідність каналу шийки матки (проходить вказівний палець), стан внутрішнього зіва. Крім того, через склепіння уточнюють перед-лежачу частину та її розташування щодо входу в малий таз. Під час пологів визначають стан м'яких родових шляхів, ступінь розкриття маткового зіва, стан плідного міхура під час перейм і після закінчення їх, характер перед-лежачої частини та її відношення до площин малого таза, розташування стрілоподібного шва, а також малого тім'ячка щодо площини входу в малий таз. Наприкінці дослідження вимірюють діагональну кон'ю-гату. У роділь внутрішнє акушерське дослідження виконують, коли вони прибувають до родопомічних закладів, а далі — за показаннями. Щоб запобігти інфікуванню родових шляхів і піхви, в пізні строки вагітності внутрішнє акушерське дослідження здійснюють, ретельно додержуючи всіх правил асептики й антисептики (попередня обробка зовнішніх статевих органів йодонатом або 0,5 % розчином хлоргексидину біглюко-нату, обов'язково в рукавичках).
/ ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ /
Діагностуючи вагітність, потрібно застосовувати сучасні методи дослідження. В усіх випадках, коли жінка звертається до жіночої консультації, виникають такі запитання: 1) чи є вагітність; 2) який її строк; 3) чи правильний перебіг вагітності і як вона розвивається. До того ж в акушерській практиці часом трапляються ситуації, коли потрібно діагностувати вагітність на ранніх стадіях — для проведення диференціальної діагностики між позаматковою вагітністю і пухлиною придатків; перед виконанням операції штучного переривання вагітності методом вакуум- аспірації в амбулаторних умовах у разі затримання менструації не більш як на 20 діб тощо. Останнім часом велику увагу приділяють сучасній діагностиці пренатальної патології плода. Нерідко виникає потреба в додаткових методах дослідження і в породіль. Сучасні методи діагностики поділяють на біологічні, імунологічні, ехографічні (ультразвукова діагностика) та ін. Біологічні й імунологічні методи грунтуються на визна- 95 ченні в сечі жінки хоріального гонадотропіну (гормона, секретованого хоріоном). Екскреція хоріального гонадотропіну зростає в міру розвитку вагітності, досягаючи максимуму в організмі на 9—1,0-му тижні вагітності.
З, біологічних методи^' діагностики ранніх строків вагітності можна вдатися до таких, як діагностика на жабах-самцях (за Галлі — Майніні); нестатевозрілих мишах (за Ашгеймом — Цондеком).
Імунологічні методи грунтуються на постановці реакції пасивної гемаглютинації між хоріальним гонадотропіном, що міститься в сечі жінки, і спеціально приготовленою антисироваткою.
Нині значно поширений метод ехографічного дослідження, він зручний і не потребує тривалого спостереження. Ультразвукова діагностика вагітності в ранні строки грунтується на виявленні в порожняві матки плідного яйця, яке можна побачити вже через 2,5—3,5 тиж після зачаття. Строк вагітності в І триместрі встановлюють на підставі довжини ембріона, в більш пізні строки — за певною методикою з використанням даних біпарієтального розміру голівки. Окрім точного визначення строку вагітності цей метод дає змогу діагностувати різні ускладнення, що виникають у І триместрі (позаматкова вагітність, мі-хурне занесення тощо).
Крім того, на ранніх стадіях розвитку вагітності метод ультразвукового сканування широко використовується для виявлення вад розвитку внутрішньоутробного плода і розв'язання питання про можливість доношування вагітності У більш пізні строки до цього методу часто вдаються для діагностики ускладнень вагітності (плацентарна недостатність, передчасне відшарування нормально розташованої плаценти, переддежання плаценти, ступінь її зрілості, резус-конфлікт, вади розвитку плода — гідроцефалія тощо).
Існують також методи діагностики ранніх строків вагітності, що грунтуються на тих змінах в організмі, які виникли внаслідок впливу гормона прогестерону, секретованого жовтим тілом вагітності. До них належать вимірювання ректальної температури, дослідження піхвових мазків, властивостей цервікального слизу. Хоча точність цих методів значно нижча, ніж біологічних, у деяких випадках вони можуть бути корисними.
Для діагностики фетоплацентарного комплексу в процесі вагітності можна використати метод підсумкового визначення гормонів, вироблюваних плацентою (хоріальний го- надотро.пін, плацентарний лактоген, естрогени і прогестерон), метод ультразвукової плацентометрії (відповідність її товщини строкові вагітності).
Для комплексної оцінки стану внутрішньоутробного плода під час вагітності, особливо у разі її ускладнень (ге-стоз, переношування тощо), а також під час пологів на практиці широко застосовують кардіотокографію, яка дає змогу оцінити характер серцевої діяльності плода й активність матки, реакцію плода на різні подразники. З метою реєстрації серцевої діяльності плода використовують як зовнішні, так і внутрішні датчики. Крім того, інформацію про стан плода дає дослідження навколоплідних вод, які є зовнішнім середовищем плода, що змінюється залежно від строку вагітності, стану матері і плода. Навколоплідні води досліджують шляхом огляду через канал шийки матки (амніоскопія) або проколу (амніоцентез) через склепіння піхви (трансвагінальний амніоцентез) або через передню черевну стінку (трансабдомінальний амніоцентез).
При амніоскопії (мал. 26) у канал шийки матки вводять спеціальний прилад з оптичним пристроєм — амніоскоп, який дає змогу визначити цілість плідного міхура, характер навколоплідних вод, а також передлежачу частину плода.
Нерідко ускладненням вагітності і пологів є несвоєчасне (передчасне, або допологове) або раннє (на початку пологів) відходження навколоплідних вод. Розпізнавання їх має велике значення для розв'язання питання про подальше ведення вагітності і пологів. Здебільшого це ускладнення вдається встановити на основі клінічних методів дослідження: даних анамнезу і результатів піхвового дослідження. Проте часто встановити, чи цілий плідний міхур, досить важко. В таких випадках дзеркалами оголюють задню частину склепіння піхви, беруть вміст стерильною піпеткою, після попереднього забарвлення і висушування його досліджують під мікроскопом.
Щоб визначити загрозу переривання вагітності в ранні строки, загрозу передчасних пологів, а також для оцінки біологічної готовності організму до пологів широко використовують кольпоцитологію — дослідження клітинного епітелію склепінь піхви. Біологічну готовність організму до пологів можна визначити також за допомогою окситоцинового тесту, вводячи внутрішньовенне титрований окситоцин і реєструючи при цьому скорочення матки.
ВИЗНАЧЕННЯ СТРОКУ ВАГІТНОСТІ, ПОЧАТКУ ДОПОЛОГОВОТ ВІДПУСТКИ ТА ДАТИ
ПОЛОГІВ
Строк вагітності та майбутніх пологів найчастіше визначають, грунтуючись на даних анамнезу (даті останньої менструації і першого ворушіння плода), а також об'єктивного дослідження. І хоч справжній строк вагітності вдається встановити не завжди, проте в більшості випадків ці методи цілком придатні для практичних цілей.
Слід пам'ятати, що дату останньої менструації не можна вважати датою початку вагітності, оскільки яйцеклітина від попередньої менструації вже загинула, а наступна овуляція ще не настала. За даними сучасних методів дослідження, овуляція відбувається за 14 днів до початку менструації. Проте з різних причин, включаючи й статевий акт, овуляція може настати в строки від 8-го до 19-го дня циклу. Ці моменти слід враховувати, визначаючи початок вагітності.
Страницы: 1, 2, 3
