Не менш рідким явищем стає й «пеліозис гепатитис», тобто заповнені кров'ю кисти в печінці. Цей стан оборотний, тобто вони зникають із припиненням застосування стероїдів, але це асоціюється з розвитком раку печінки.
Правильний початок тренувань.
Простим прикладом невиконання правил занять є стан людини, коли пропадає інтерес до тренувань і відвідування залів стає все рідшим й рідшим. Причиною цього може бути як проста перевтома організму від неправильно дозованої роботи, так і відсутність видимих результатів внаслідок неграмотно побудованих тренувальних занять.
Щоб уникнути всіх неприємних наслідків від занять фізичною культурою, необхідно обдумано підходити до кожного заняття й по можливості дотримуватися необхідних умов тренувань
Починаючи тренування, необхідно:
1) чітко сформулювати мету занять
Цілком зрозуміло, що залежно від поставленої мети буде будуватися певний план тренувальних занять. Причому, відмінність цих планів може бути досить суттєвою. Тому постановка завдання є першим і одним з найбільш важливих етапів тренування.
2) визначити початковий рівень фізичного стану
Одними з основних параметрів тренування є інтенсивність і обсяг заняття. Для успішного досягнення поставленої мети тренувань необхідно строго дозувати інтенсивність і тривалість навантаження. Причому інтенсивність і тривалість занять прямо пов'язані з рівнем фізичної підготовки.
3) виходячи з рівня підготовки, побудувати індивідуальний план тренувань
4) через певний проміжок часу контролювати свої результати
Помітний результат своєї роботи можна побачити тільки через досить тривалий час. На жаль не завжди можна об'єктивно оцінити свій стан, опираючись тільки на власні відчуття. У даній ситуації допомогти може використання спеціальних тестів, які в числах покажуть стан організму на певний проміжок часу. Ґрунтуючись на результатах тестів можна проаналізувати ефективність тренувань і ухвалити рішення щодо необхідності зниження або збільшення навантаження.
Фактори, що впливають на розвиток сили.
Важливо сказати, що є шість головних факторів, що визначають здатність кожного індивідуума досягати певних результатів у розвитку сили й маси м'язів. І над більшістю із цих факторів ми не маємо контролю.
Тип М'язового волокна
Один з найбільш впливових факторів - тип м'язового волокна. Людина має два основні типи м'язових волокон: повільні м'язові волокна й швидкі м'язові волокна. Повільні м'язові волокна найбільш пристосовані для виконання тривалої аеробної роботи. Вони здатні робити зусилля малої потужності протягом тривалого проміжку часу. Швидкі м'язові волокна більшою мірою пристосовані для виконання роботи анаеробного характеру. Вони розбудовують короткочасні зусилля великої потужності. Найбільше застосування швидкі м'язові волокна знаходять у таких видах спорту як важка атлетика, боротьба, метання та ін.
Вік. Люди в будь-якому віці можуть збільшувати масу й силу м'язів у результаті тренувальних програм, спрямованих на розвиток сили. Однак найбільші результати досягаються при тренуваннях у віці від 10 до 20 років. Після досягнення фізіологічної зрілості, розвиток м'язової маси не йде з великою швидкістю.
Стать. Стать не впливає на співвідношення типів м'язових волокон, але зате сильно впливає на кількість м'язової тканини. Хоча чоловіча й жіноча м'язова тканина - не має відмінностей, чоловіки мають більшу кількість м'язової тканини аніж жінки. Різниця в кількості утворюється за рахунок присутності в чоловіків чоловічого полового гормону - тестостерону. Саме тому більшість чоловіків має більш добре розвинену м'язову систему ніж жінки.
Довжина плеча й довжина м'яза. Люди з короткими кістками мають можливість справлятися з більшими вагами. Так само відмінності в розвитку сили можуть виникати через різницю в довжині м'яза. Деякі люди мають довгі м'язи, а деякі люди мають короткі м'язи. Люди з відносно довгими м'язами мають більший потенціал для розвитку м'язового зусилля ніж люди з відносно короткими м'язами.
Місце сухожильної вставки. Сила м'яза - також залежить від місця сухожильної вставки. Наприклад, скажемо, Іван і Петро мають однакову довжину руки й довжину м'яза. Однак, сухожилля біцепса Івана приєднується до його передпліччя далі від його ліктьового суглоба ніж у Петра. Це дає Івану біомеханічна перевага: він здатний підняти більше за Петра у вправах на біцепс. Усі ці фактори впливають на нашу здатність розбудовувати м'язову систему при тренуваннях. Однак треба мати на увазі ще один важливий фактор, що впливає на розвиток сили: силові вправи повинні виконуватися в повільному темпі й до стомлення м'яза.
Крім гарної методики занять, необхідно також давати м'язам повністю відновитися до чергового тренування. Перетренованість - помилка більшості людей.
Інша розповсюджена помилка - виконання однієї й тієї ж програми тренувань уже після досягнення плато в розвитку сили. Для досягнення нових результатів необхідно поміняти тренувальну програму після того, як стара програма тренувань перестає приносити свої результати.
Генетична схильність звичайно сильно впливає на потенційні можливості в розвитку м'язової системи. Але все ж визначальним буде ставлення до тренувань та дотримання правил побудови тренувальних занять, кількість відпочинку і спосіб життя.
Тренування серцево-судинної системи.
Для того, щоб забезпечити максимальну ефективність і безпеку тренування серцево-судинної системи необхідно додержуватися певних інструкцій, що стосуються частоти, тривалості й інтенсивності тренування. Це три дуже важливі правила, які потрібно зрозуміти й притримуватися їх. До того ж, ваше тренування серцево-судинної системи повинне включати розминку, затримку й розтяжку м'язів, задіяних у тренуванні.
Розминка й розтяжка. Однієї з найпоширеніших помилок є розтяжка м'язів перед їх розминкою (розігрівом). Дуже важливо розтягувати вже розігріті м'язи, тобто м'язи, у яких установився адекватний кровообіг. Ніколи не слід розтягувати не розігріті м'язи, для початку проводиться розминку. Розминка повинна тривати як мінімум 5-10 хвилин і виконуватися з низькою інтенсивністю. Звичайно при розминці робляться ті ж вправи, що й при основномк тренуванні, але при інтенсивності 50-60% від максимальної частоти серцевих скорочень. Щоб запобігти різним ушкодженням м'язів і поліпшити якість тренування необхідно розігріті м'язи. Затримка. Затримка, як і розминка, повинна тривати 5-10 хвилин і повинна бути проведена з низькою інтенсивністю (50-60% від максимальної частоти серцевих скорочень). По закінченню тренування й затримки важливо знову розтягти основні м'язи, які були задіяні в тренуванні. Розминка, розтяжка й затримка це дуже важливі компоненти для кожного тренування, які не тільки допомагають ефективно провести тренування й одержати гарні результати, але й значно знижують імовірність одержання травм.
Частота тренувань. Важливим моментом у тренуванні серцево-судинної системи є частота тренувань, тобто їхня кількість у тиждень. Для того, щоб поліпшити функціональний стан серцево-судинної системи, а також знизити кількість жирової тканини в організмі або підтримати його на оптимальному рівні необхідно тренуватися як мінімум 3 рази в тиждень. Американські фахівці зі спортивної медицини рекомендують тренуватися від 3 до 5 раз у тиждень. Така частота тренувань рекомендується для більшості програм по тренуванню серцево-судинної системи. Для тих, чий рівень фізичної підготовки дуже низький і/або той, хто має надлишкову вагу й прибігає до тренувань, спрямованих на зниження ваги (аеробні навантаження), час відпочинку між тренуваннями повинне становити не менш 36-48 годин, для того, щоб попередити травми й забезпечити повне відновлення опорно-рухового апарата.
Тривалість тренування. Другим моментом, на який варто звернути увагу при тренуванні серцево-судинної системи є її тривалість. Цей час, який витрачається на тренування. Тренування серцево-судинної системи без обліку розминки й затримки повинна тривати від 20 до 60 хвилин. Тільки така тривалість тренувань дозволить значно поліпшити стан серцево-судинної й дихальної систем. Звичайно, чим довше триває ваше тренування, тим більше калорій і жиру ви спалюєте й тим більший ефект буде зроблений на функціональний стан вашої серцево-судинної системи. Усі починаючі, особливо слабко підготовлені повинні обережно підходити до вибору тривалості й інтенсивності тренувань, тобто тренуватися з низькою інтенсивністю (60-70% від максимальної частоти серцевих скорочень) протягом 10-25 хвилин. У міру того, як фізична форма буде поліпшуватися, ви поступово можно збільшувати тривалість тренування. Дуже важливо поступово збільшувати саме тривалість тренування, перш ніж збільшувати її інтенсивність.
Для того, щоб тренування серцево-судинної системи було найбільш ефективна й безпечна, слід дотримуватися певні правил частоти, що стосуються, тривалості й інтенсивності тренування. Це три найважливіші правила, які треба розуміти й користуватися. До того ж тренування повинно включати розминку, затримку й розтяжку основних м'язів, задіяних у тренуванні.
Не менш важливим є контроль за інтенсивністю тренування. Існує кілька шляхів контролю. Найкращий спосіб визначити інтенсивність це вимірювати пульс протягом тренування (протягом перших п'яти хвилин тренування й перед затримкою). Найточніший спосіб - використовувати монітор серцевого ритму, який закріплюється навколо грудної клітки.
Тренування в пульсових зонах.
Як довідатися, чи тренуєтеся ви занадто інтенсивно або недостатньо інтенсивно, щоб досягти бажаних результатів? Щоб відповісти на це питання необхідно проводити тренування в певних пульсових зонах. Існує поняття про максимальну частоту серцевих скорочень (пульс), яка приймається за 100%. Це максимальна частота пульсу, з яким ваше серце може битися. Цей показник індивідуальний. Для того, щоб проводити тренування в певних пульсових зонах, спочатку необхідно визначити максимальну частоту серцевих скорочень (пульс).
Зробити це можна використовуючи один із двох існуючих методів. Перший метод полягає у використанні формули, що визначає максимальний пульс залежно від віку, у цьому випадку необхідно відняти вік спортсмена від 220. Інший метод - більш точний і відбиває індивідуальні особливості. Він полягає в проведенні медичного тесту для визначення максимального пульсу. Звичайно цей тест виконується за допомогою велоергометра або одноманітних вправ протягом декількох хвилин і вимагає дуже важких зусиль. Таким чином, цей тест повинен виконуватися тільки під спостереженням лікаря.
Після визначення максимального пульсу необхідно визначити, у якій пульсовій зоні проводити тренування. Існує п'ять пульсових зон, при цьому різниця між наступної й попередньої пульсовими зонами становить 10% від максимального пульсу. Тренування в кожній із зон має свої характеристики й результатом.
Зона оздоровлення серця. Перша зона зветься «зона оздоровлення серця». Вона лежить у межах 50-60% від максимального пульсу. Тренування в цій зоні найбільш комфортні й легкі. Ця зона щонайкраще підходить для людей, які або тільки почали тренуватися, або мають низький рівень фізичної підготовки. При тренування в цій зоні спалюється 10% вуглеводів (у якості джерела енергії), 5% білків і цілих 85% жирів.
Фітнес зона. Наступна зона зветься «фітнес зона», вона лежить у межах 60-70% від максимального пульсу. Знову ж при тренуванні в цій зоні спалюється 85% жирів, 10% вуглеводів і 5% білків. Як показують дослідження, при тренуванні в цій зоні забезпечується мобілізація жирів (тобто вихід жирів із кліток) і транспорт жирів (попадання жирів у м'язи).
Аеробна зона. Третя зона, аеробна зона, має на увазі тренування при інтенсивності 70-80% від максимального пульсу. Це найбільш краща зона для тренувань на витривалість. При тренуванні в цій зоні функціональні можливості організму значно зростають, зростає число й розмір кровоносних судин, зростає життєва ємність легенів і дихальний обсяг. Інтенсифікується легенева вентиляція, збільшується артеріовенозна різниця по кисню. Більше того, збільшується ударний обсяг (кількість крові, що виштовхується лівим шлуночком за одне скорочення) і зменшується пульс у спокої. Що ж усе це означає? Це означає те, що функціональний стан вашої серцево-судинної й дихальної систем поліпшується, а так само збільшується розмір і сила вашого серця. При тренуванні в цій зоні спалюється 50% вуглеводів, 50% жирів і менш ніж 1% білків. До того ж, так як зростає інтенсивність тренування, зростає й кількість спалених калорій.
Анаеробна зона. Наступна зона називається «анаеробна зона», вона лежить у межах 80-90% від максимального пульсу. при тренуванні в цій зоні поліпшується показник максимального споживання кисню (максимальна кількість кисню, споживане за тренування), поліпшується й стан серцево-судинному й дихальної систем, збільшується толерантність до лактату (молочної кислоти), організм людини стає більш витривалим. Оскільки інтенсивність тренування в цій зоні вище, чим у попередніх трьох зонах, то й кількість калорій, що спалюються, вище. При цьому спалюється 85% вуглеводів, 15% жирів і менш ніж 1% білків.
Зона червоної лінії. Остання зона називається «зоною червоної лінії», вона лежить у межах 90-100% від максимального пульсу. Тренуючись у цій зоні, необхідно пам’ятати про те, що це максимальний пульс, серце не зможе битися частіше. При тренуванні в цій зоні спалюється максимальна кількість калорій, причому частка жирів становить найменший відсоток у порівнянні з іншими зонами. Так, спалюється 90% вуглеводів, тільки 5% жирів і менш ніж 1% білків. Інтенсивність роботи при тренуванні в цій зоні настільки висока, що далеко не всі здатні витримувати мінімальне 20- хвилинне тренування й навіть перші 5 хвилин тренування. Тренуватися в цій зоні можна тільки в тому випадку, якщо людина перебуває в дуже гарній фізичній формі й під спостереженням лікаря. Звичайно люди використовують цю зону в інтервальних тренуваннях. Наприклад, ви тренуєтеся протягом трьох хвилин в аеробній зоні, а потім протягом однієї хвилини в зоні червоної лінії й потім знову в аеробній зоні.
ВИСНОВКИ
Культуризм (культура тіла, бодибілдинг) — це система вправ, спрямована на пропорційний розвиток людського тіла, нарощування маси й розвиток рельєфу м'язів, контроль товщової (жирової) тканини тіла, тренування сили й витривалості. Тренування початкового курсу закладають фундамент, основу подальшого розвитку й результатів людину. Помилятися в тренінгу початкового курсу неприпустимо - це основа основ. Звичайний початковий курс розрахований на 4 місяця тренувань. Серйозне відношення до бодибілдингу крім завзятих тренувань припускає дотримання дієти, починати дотримувати якої краще поетапно. Багато спортсменів уживають протеїн для набору м'язової маси. Можна сказати, що потреба в протеїні в атлетів, що займаються бодибілдингом, зростає в 2-4 рази й доходить в абсолютних цифрах до 400-500 г у добу. Але не потрібно забувати, що збільшення кількості протеїну в дієті з підвищеною калорійністю вимагає відповідного збільшення жирів і вуглеводів. Вітаміни - це частина харчування, яка часто й незаслужено ігнорується. Хотілося б нагадати, що активно починаючі люди нерідко мають ослаблений імунітет, що часто є наслідком нестачі вітамінів, або, по-науковому говорячи, - авітамінозу. Авітаміноз характеризується млявістю, розбитістю, бажанням валятися на дивані й нічого не робити. Також відзначається сильне ослаблення імунітету, а оскільки імунітет в аматорів і без того ослаблений виснажливими тренуваннями, особливо важливо стежити за балансом вітамінів в організмі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Басов Е, Савченко Е. Питание для культуриста. – М.: Изд-во ЛЕАН, 1999 г.
2. Бодибилдинг для начинающих / А. А. Павлов. – М.: РИПОЛ классик, 2008. – 256 с.: ил.
3. Бодибилдинг для начинающих / Под редакцией О. Хейденштама; Перевод с англ. К. Савельева. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2006. - 192 с.: ил.- (Фитнес - клуб).
4. Бодибилдинг. Полное пособие / Авт.-сост. Л. Орлова. – Минск: Харвест, 2008.-320 с.
5. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.— М.: ФиС, 1988.— 331 с.
6. Волков Л.В. Теория спортивного отбора: способности, одарённость, талант. – К.: Вежа, 1997. - 168 с.
7. Дембо А. В., Попов С. Н., Тесленко Ж. А., Шапкайц Ю. М "Спортивна медицина". Москва, "Фізкультура і спорт", 1975р.
8. История физической культуры: Учебное пособие для институтов физической культуры. – М.: ФиС, 1964. – 244 с.
9. Келлер В.С., Платонов В.Н. Теоретико-методические основы подготовки спортсменов. - Львов : Украинская спортивная ассоциация, 1993. - 270 с.
10. Кеннеди Р. , Гринвуд-Робинсон М. ФИТНЕС- ТРЕНИНГ.
11. Ким Н. ФИТНЕС И АЭРОБИКА.
12. Книга “Думай! Бодибилдинг без стероидов”, Стюарт МакРоберт, Изд."Уайдер спорт", 1997 год.
13. Книга Полный курс бодибилдинга. Авт. И.Е. Гусев. Минск 2002.
14. Культура Тела №4 2003
15. Новая энциклопедия бодибилдинга / Арнольд Шварценеггер; при участии Билла Доббинса; [пер. К. Савельева]. – М.: Эксмо, 2008. - 824 с.: ил.
16. Панченко Г. Культуризм в СССР. – М.: Изд-во Советская Россия, 1987 г.
17. Панченко Г. Культуризм в СССР. – М.: Изд-во Советская Россия, 1987 г.
18. Семенов В. Г., Костюченков В. Н "Основи методики тренування в атлетичній гімнастиці". Смоленськ 1990р.
19. Спортивный фитнес и культуризм - выпуск 18
20. Теория и методики физического воспитания / Под. ред. Б.А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. – 287 с.
21. Тяжелая атлетика / Н.И. Лучкин. – М.: Физкультура и спорт. 1956. – 250с.: ил.
22. Физическая культура / Конспект лекций. – М.: Приор-издат, 2006. – 128с.
23. Шварценеггер А. Новая энциклопедия бодибилдинга. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000 г.
24. Шубов В. М. "Краса сили". Москва, "Радянський спорт", 1990р.
25. Щур И.П., Щур О.П., Щур В.П. БОДИБИЛДИНГ И ФИТНЕСС
26. Яковлев. М. Официальная информация. журнал «Сила и красота», сентябрь 2002 г.
Страницы: 1, 2, 3, 4
