Слід відмітити чудову організацію конгресу. Переважна більшість симпозіумів і «круглих столів» проходила у палаці для проведення великих міжнародних конгресів, збудованому в Будапешті 1984 року. Особливо добре було організовано демонстрацію результатів наукових робіт і обговорення на так званих стендових доповідях. У нашій країні ця форма проведення доповідей під час наукових з'їздів і конференцій впроваджується важко. Вважається, що стендові доповіді — це для слабких робіт маловідомих дослідників, і тому чимало вчених заперечують проти включення їхніх доповідей у програму з'їзду на правах стендових доповідей. Організація стендових доповідей на конгресі в Будапешті спростувала ці хибні погляди. Авторами стендових доповідей було багато відомих вчених, а ще більше їх взяло участь в обговоренні доповідей.
На жодному із симпозіумів, в роботі яких мені довелось брати участь, не було таких палких і цікавих дискусій як біля стендів. Тут спілкувалися вчені, які по-справжньому глибоко знали суть і стан проблем, що розглядалися. Тому запитання доповідачеві були конкретні, судження кваліфіковані, а поради корисні.
Коло наукових проблем, які обговорювались на конгресі, було дуже широке. Це проблеми загальної нейрофізіології з докладним обговоренням результатів щодо вивчення іонних і молекулярних механізмів основних нервових процесів: збудження і гальмування, проблеми фізіології сенсорних систем: зору, слуху, шкіряної чутливості, механізми пам'яті і навчання, нейроендокринний контроль діяльності мозку, механізми сну і неспання, проблема болю, роль нейропептидів у діяльності мозку тощо. Значну увагу було приділено питанням механізму регуляції нервової системи таких функцій як кровообіг і дихання.
Тематика значної частини засідань мала практичне спрямування і стосувалася походження і механізмів розвитку окремих форм слабоумства (хвороба Альцгеймера, хвороба Дауна), епілепсії, емоціональних розладів, рухових порушень, в тому числі хвороби Паркінсона. Вияснення можливих шляхів ефективного лікування цих хвороб є важливою соціальною проблемою, оскільки багато з них уражають людину в розквіті творчих сил. Незважаючи на неінфекційний характер цих захворювань, частота їх виникнення в останні роки збільшується. Це намагаються пояснити зростанням у навколишньому середовищі концентрації ряду токсичних сполук, які є продуктами деяких хімічних речовин.
Щоб дістати відповіді на ці ще досить неясні питання, вчені пробують відтворити деякі з найбільш поширених захворювань нервової системи і або принаймні їх окремі ознаки) в експериментах на тваринах. Одержаним в цьому напрямку результатам на конгресі було присвячено спеціальний семінар «Нейротоксини і моделювання захворювань у тварин». Звертає на себе увагу чіткий зв'язок між досягненнями в галузі фундаментальних досліджень і успіхами в прикладних напрямках. Так, вияснення синаптології, нейронної організації і нейрохімії базальних гангліїв викликало прогрес у лікуванні паркінсонізму шляхом спрямованого втручання в метаболізм дофаміну. Нові дані, які стосуються і функції хеморецептивних синапсів, розширили можливості спрямованого терапевтичного втручання у механізми синаптичної передачі за допомогою фармакологічно активних речовин.
Радянська делегація па конгресі була досить численна (майже 70 чоловік) і представницька. Звісно, коли порівняти з делегацією США (близько 500 чоловік), це не багато. Однак це засвідчує зрушення в кращий бік, оскільки наші делегації, як правило, на міжнародних фізіологічних конгресах не перевищували 5—10 чоловік, що, зрозуміло, не сприяло ні популяризації досягнень вітчизняної фізіології, ні одержанню необхідної інформації про стан цієї науки за рубежем.
До складу радянської делегації входили нейрофізіологи з Москви, Ленінграда, Києва (9 чоловік), Тбілісі, Єревана та інших міст. Чимало з них були організаторами симпозіумів і «круглих столів», доповідачами на симпозіумах, секціях і біля стендів.
Великий інтерес учасників конгресу викликала доповідь академіка П. Костюка (Київ) «Кальцієві канали як шлях зміни рівня внутріклітинного кальцію у нервовій клітині», яку він виголосив на симпозіумі. Ця праця є продовженням і розвитком досліджень автора і керованого ним колективу щодо вивчення механізмів вибірної кальцієвої провідності мембрани соми нервових клітин, зареєстрованих у 1983 році як наукове відкриття. Важливість цих досліджень визначається тією роллю, яку виконують іони кальцію, передаючи сигнали від мембрани нервової клітини до її цитоплазми.
Виявлення і вивчення кальцієвих каналів, які різняться за своїми властивостями, стало можливим завдяки розробленій в лабораторії П. Костюка методиці внутріклітинного діалізу нервових клітин безхребетних і хребетних тварин і застосуванню найсучасніших досягнень для реєстрації слабких струмів через одиночний іонний канал.
На сьогодні відомо, що іони кальцію відіграють в організмі тварини і людини надзвичайно важливу роль. Вони беруть участь у збудженні, скороченні серця, скелетних і вісцеральних м'язів та інших важливих функцій організму. Тому вивчення механізмів, які забезпечують надходження іонів кальцію у клітину і регуляцію їх вмісту у клітині, є дуже важливим і необхідним. У цих питаннях київські мембранологи на чолі з П. Г. Кюстюком займають провідне місце в нашій країні.
Академік АН УРСР В. І. Скок і співробітники його лабораторії В. Деркач і А. Селянко виступили на конгресі з повідомленням про результати своїх досліджень активності іонних каналів одиночного нікотинового рецептора нейронів вегетативних гангліїв. Як відомо, цією групою вчених за останні роки було одержано принципово нові дані, які характеризують механізм активування і блокування рецепторно-канальних комплексів нікотинових холінорецепторів, які в 1986 році були також зареєстровані як відкриття.
В Інституті фізіології імені О. Богомольця АН УРСР протягом ряду років під керівництвом члена-кореспондента АН УРСР М. Шуби проводяться дослідження з фізіології гладких м'язів шлунка, сечовода і кровоносних судин серця і головного мозку.
Визначено іонні механізми дії різних медіаторів, які викликають скорочення або розслаблення гладких м'язів. На основі одержаних експериментальних даних створено досить обгрунтовані концепції про природу судинного тонусу, механізм дії деяких лікарських речовин. На конгресі ці дані докладно обговорювались на засіданні «круглого столу», проведеного під головуванням М. Шуби.
Іншими членами української делегації було представлено ряд доповідей з загальної і часткової нейрофізіології. Автор цієї статті представив доповідь про два механізми гальмування в нейронах кори головного мозку. Було показано, що в корі мозку, крім звичайного соматичного гальмування, в основі якого лежить гіперполяризація соми нейрона, може виникати дендритне гальмування, яке здійснюється шляхом місцевої взаємодії на дендриті збуджуючих і гальмуючих впливів. Соматичне гальмування пригнічує здатність нейрона реагувати на будь-яке подразнення, тоді як дендритне гальмування вибірково пригнічує здатність нейрона відповідати тільки на деякі подразники, що значно підвищує інтегративну здатність мозку.
Великий інтерес учасників конгресу викликала доповідь професора Н. Братуся (Вінницький медінститут) про нейронні зв'язки мозочка з різними ділянками головного мозку і зокрема з гіпоталамусом.
Доповіді про механізми болю (Ю. Лиманський) і нейронні механізми умовнорефлекторної діяльності (В. Сторожук) також викликали жваве обговорення.
Понад 100 доповідей з різних проблем сучасної нейрофізіології було представлено на конгресі нейрофізіологами Москви, Ленінграда, Тбілісі, Єревана та інших наукових центрів СРСР. Все це засвідчує, що внесок радянських вчених у роботу конгресу був досить значний.
Порівняння робіт, представлених радянськими вченими з дослідженнями зарубіжних фахівців, показує, що результати, одержані в нашій країні під час електрофізіологічного вивчення нейронпих, синаптичних і мембранних процесів, які лежать в основі процесів збудження і гальмування у нервовій системі, за теоретичним рівнем . Таємниці мікросвіту... За останні десятиліття вчені-теоретики та експериментатори об'єднаними зусиллями дедалі глибше проникають у їх незвідність і загадковість. Внаслідок цього неминуче змінюється щось і в наших уявленнях про фізичні властивості простору й часу, про структуру елементарних об'єктів мікросвіту, про динамічні принципи, що визначають їхню поведінку.
В результаті ускладнення математичного апарата теорії її постулати і безпосередні експериментальні дані стають все більш віддаленішими одне від одного. А тому навіть такі визначальні для розвитку науки чинники як формування нових гіпотез подеколи відбуваються не в результаті несподіваних експериментальних відкриттів, а шляхом «внутрішнього розвитку» існуючих теоретичних концепцій, шляхом знайдення їх «вразливих місць», їхньої внутрішньої недосконалості. Основним рушійним стимулом при цьому є прагнення об'єднати в єдине ціле розрізнені, а іноді й протирічні положення теорії.
На початку 70-х років у фізиці елементарних частинок виник новий теоретичний напрям, що дістав назву теорії суперсиметрії. Назва нової теорії свідчить про те, що ця теорія ґрунтується на узагальненні більш простого і звичного поняття симетрії, а саме виникнення цієї теорії є прикладом формування фізичної гіпотези за внутрішніми стимулами теорії.
Принципи симетрії є визначальними для формулювання сучасних уявлень про фізичні властивості простору і часу. В останні десятиліття з'ясувалось, що принципи симетрії відіграють визначальну роль також при виявленні закономірностей фундаментальних об'єктів мікросвіту і природи різноманітних взаємодій. Відкриття так званих внутрішніх симетрій об'єктів мікросвіту і їх взаємодій стало одним з найбільш тріумфальних досягнень сучасної фізики.
Однак стан теорії в цілому незадовільний. Теорія складається з окремих, органічно непов'язаних між собою великих фрагментів — таких як уявлення спеціальної і загальної теорії відносності про час і простір, закономірності окремих фундаментальних взаємодій, постулати квантової теорії. Об'єднання цих окремих фрагментів у єдину картину фізичного світу є нині центральним завданням розвитку теорії.
Природно, що об'єднання передбачає нові принципи симетрії, глибші, аніж ті, що використовуються тепер. Але спроби знайти такі поглиблені принципи на основі існуючих уявлень математичної теорії класичних груп симетрії наштовхнулись на ряд неподоланних труднощів.
Узагальнення поняття симетрії, за теорією суперсиметрії, долає згадані труднощі класичних теорій, і засновані на теорії суперсиметрії варіанти теорії елементарних частинок вважаються нині головними претендентами на роль єдиної теорії усіх фундаментальних взаємодій природи.
Перш ніж перейти до з'ясування того, які ідеї покладені в основу теорії суперсиметрії, зупинимось коротко на основних фрагментах сучасної теорії, наголосивши на її найсуттєвіших для нас моментах.
На початку XX століття з'явилися дві фізичні теорії, які революціонізували весь подальший розвиток фізики. Це теорія відносності (спеціальна й загальна) і квантова механіка. Положення теорії відносності і квантової механіки висвітлюють два різних аспекти прояву фізичних закономірностей реального світу.
Страницы: 1, 2
