У сучасному суспільстві якісно нового характеру набуває взаємодія економіки та суспільства. Абсолютно необхідною постає орієнтація на задоволення потреб окремої особистості з її різноманітними вимогами, а не стандартизованими потребами нівельованого індивіду.

П’ятий етап – початок сталого розвитку туризму.

Найбільш інтенсивного розвитку туризм досягає у другій половині ХХ ст., саме у сторіччя стрімкого розвитку техніки, технологій, суспільних відносин, за що й отримав титул „феномен ХХ сторіччя” [4, ст. 34-36]. В цей час туризм набуває величезного значення. Туристичний ринок формується на підставі нових законів, відбуваються зміни характеру попиту в зв’язку з появою нових видів туристичних послуг (закордонні шоп-тури, розважальні та пригодницькі тури, тури з метою вивчення мови та ін.). туризм стає одним з проявів способу життя цілих суспільних верств у розвинених країнах світу.

У 2002 році кількість міжнародних туристських поїздок, іншими словами туристів, вперше перебільшила 700 мільйонів, а доходи від туризму становили 470 млрд. доларів США.

Але поряд з цим, все гучнішими стають голоси противників туризму. Стає відомою заперечлива реакція на туризм з боку народів країн третього світу. Швейцарський вчений J. Krippendorf вперше підіймає проблему негативного впливу туризму на природне середовище і називає його „Пожирачем ландшафту”. Філософія – „туризм - це прогрес і всеосяжне благо для людства” починає змінюватись.

Як спосіб вирішення проблем і конфліктів, які породжує масовий туризм у 90-х роках ХХ сторіччя висовується концепція сталого туризму („sustainable tourism”). Вираз „sustainable tourism”, який означає, в загальному розумінні, „туризм, погоджений із дотриманням благополуччя природного середовища”, перекладено на різні мови по-різному. Зокрема, російською мовою він звучить як „устойчивое развитие”, українською – „сталий розвиток”.

Зараз і в сучасній спеціалізованій літературі, і в офіційних документах застосовується поняття „сталий туризм”. Він означає, що сучасний туризм має розвиватись на фоні збалансованого існування трьох основних елементів людського розвитку – економіки, суспільства і природи. Прихильники концепції сталого розвитку туризму для його характеристики часто використовують прикметники „м’який”, „ніжний”, на відміну від визначення „твердий” по відношенню до масового туризму.

Оскільки життя людей, функціонування економіки і розвиток природи проходять у нерозривній єдності в межах єдиної екосистеми, то зрозуміло, що ефективний розвиток туризму повинен відбуватись так, щоб не порушувалася її цілісність, оптимальне співвідношення її трьох основних складових:

¨                екологічної (оточуюче природне середовище);

¨                економічної (господарський розвиток);

¨                соціальної (ефективна життєздатність населення).

Отже, у сучасний період нашої історії ми спостерігаємо початок епохи сталого розвитку туризму.

Питання для самоперевірки

1.Які є підходи до періодизації історичного розвитку світового туризму?

2.Які критерії закладаються авторами в основу своїх версій періодизації розвитку туризму?

3.Визначте своє ставлення до різних варіантів періодизацій розвитку світового туризму, наданих у таблиці 3.1.

4.Чим відрізняється „конвейєрний” туризм від „диференційованого”?

5.Сформулюйте концепцію сталого збалансованого розвитку туризму.

ТЕМА 4. Види та форми туризму

План лекції

4.1. Підходи до класифікації подорожей.

4.2. Види туризму.

4.3. Організаційні форми туризму.

Література: 1, 5, 6, 9, 12, 17, 19.

4.1 Підходи до класифікації подорожей

Сучасний туризм характеризується значною різноманітністю видів, що викликає потребу в їх упорядкуванні.

Необхідність розмежування та групування видів та форм туризму визначається потребами як науки, так і практичної діяльності. Знання, які дає класифікація дозволяють більш глибоко осягнути сутність явища, що аналізується. Крім того наукова класифікація туризму сприяє уніфікації спеціалізованої туристичної термінології.

Загальною методичною основою класифікації видів та форм туризму є спосіб групування. При його застосуванні безліч конкретних різновидів явища систематизується і вивчається за однорідними ознаками, що значно полегшує процес пізнання.

У науковій та навчальній літературі з туризму існує декілька підходів до його класифікації.

Перший підхід полягає у виділенні в туризмі певних класифікаційних ознак, за якими потім здійснюється його розподілення за окремими видами [5, 6, 9] Більшість авторів виділяють такі ознаки як: мета подорожі, характер її організації, термін перебування, національність туристів, спосіб подорожування та інші.

Другий підхід базується на утворенні не тільки видів, а й форм туризму. При цьому основною ознакою, яка дозволяє класифікувати подорожі за видами туризму вважаються мотиваційні фактори, що спонукають людину вирушити у подорож, тобто внутрішні причини. Відповідно форма туризму визначається зовнішніми факторами.

Прихильники такого підходу виділяють такі види туризму: туризм з метою відпочинку, туризм із метою вивчення культури, суспільний туризм, спортивний туризм, економічний туризм, науковий туризм, політичний туризм. [17, с. 16]

За рештою ознак утворюються форми туризму. До них відносяться: походження туристів, організація поїздок; тривалість подорожі, вік подорожуючих, вид транспортних засобів, які використовують туристи.  [17, с. 16-18]

При класифікації туризму в деяких навчальних посібниках замість зазначених вище понять використовуються терміни „тип” і „категорія туризму”. За версією авторів даного підходу, існують три типи туризму: внутрішній, в’їзний та виїзний. Категорії туризму включають міжнародний і національний туризм, а також туризм у межах країни. [12, с. 26]

Існує і така класифікаційна схема туризму, де поняття „вид” і „форма” застосовуються для позначення ієрархічного рівня вивчення об’єкта у рамках систематизації.

Наочно цей підхід продемонстровано на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Види і форми туризму. [за М. Нешков 19, с. 45]

Позначення: П – ознака класифікації.

В – вид туризму.

Ф – форма туризму.

З наведеної схеми ясно, що на першому рівні стоять ознаки, за якими здійснюється групування конкретних різновидів туризму, на другому – основні види, а на третьому – форми туризму.

Незважаючи на різні підходи науковців з приводу побудови класифікаційної схеми туризму, можна виділити деякі загальні принципи її формування.

До них належать такі:

¨       охоплювання основних та відносно стійких ознак для групування видів і форм туризму;

¨       наявність внутрішньої логіки ознак, що вибираються, та класифікаційної схеми в цілому;

¨       можливість подальшого доповнення та розширення класифікації туризму.

Завершуючи аналіз, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день класифікація видів туризму постає як „відкрита” система, яка допускає можливість її розширення і оновлення змісту.

4.2 Види туризму

Докладну класифікацію туризму можна зробити, спираючись на цілу низку ознак. Один із можливих і простих варіантів класифікації видів туризму наведено у таблиці 4.1. Він включає 10 основних ознак, за якими туризм систематизується за найбільш характерними видами.

Таблиця 4.1.Класифікація видів туризму

У залежності від мети подорожі можна виділити такі види туризму.

1. Лікувально-оздоровчий туризм. В основі цього виду туризму лежить потреба людей у лікуванні та профілактиці. Рекомендації для поїздки на лікування видаються лікарями-фахівцями, а оформлення всіх необхідних документів може здійснюватись туристичною фірмою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10