Гостра дихальна недостатність характеризується порушенням функції апарату зовнішнього дихання. Для забезпечення повноцінного газообміну відновлюють прохідність дихальних шляхів, звільнюючи їх від секрету або ексудату; якщо виникає парез кишечнику, що Призводить до високого стояння діафрагми, відновлюють механіку дихання, проводять оксигенотерапію. У разі пригнічення дихального Центру внутрішньом'язово вводять етимізол, бемегрид на фоні дезінтоксикаційної терапії.

При розвитку обструктивного синдрому призначають інгаляційні ••ТЯ-адреноміметики(сальбутамол, бекотид, беротек, астмопент), бронхоспазмолітичні препарати (еуфілін, теофілін, бронхолітин, но-шпа, галідор, папаверин), муколітичні (амброксол, лазолван, солутан, краплі І ІИроп евкабалу, бронхікум, препарати з алтеєю, термопсисом, солодкою, подорожником), антигістамінні (супрастин, перитол, фенкарол, кларитин), мембраностабілізуючі засоби (тайлед, недокроміл, інтал), а в разі тяжкого перебігу процесу — інгаляційні кортикостероїди (бек-ламетазон, будезонід, флунісолід, флексотид), адреналіну гідрохлорид — з урахуванням чутливості до них.

При стенозуючому ларинготрахеобронхіті, що виникає через набряк підзв'язкового простору (несправжній круп — набрякова або інфільтративна форми), призначають відволікальну терапію (гарячі сидячі ванни та ванни для ніг, гірчичники на грудну клітку), оксигенотерапію, спазмолітичні, муколітичні, десенсибілізуючі, протизапальні (глюкокортикоїди), антиоксидантні препарати. При інфільтративній формі обов'язкова антибактеріальна терапія. При дихальній недостатності II—III ступеня дітей госпіталізують у спеціалізовані ЛОР- або реанімаційні відділення.

Серцево-судинна недостатність — це різке зменшення об'ємного кровоточу, пов'язане зі зниженням серцевого викиду внаслідок порушення скоротливої функції міокарда, судинного тонусу або їх поєднання. Гостра серцева недостатність може проявлятися у вигляді ліво-шлуночкової, правошлуночкової або тотальної серцевої недостатності! гостра судинна недостатність може бути за типом симпатикотонічного, паралітичного та ваготонічного колапсу.

Поряд з етіотропним лікуванням захворювання, що спричинило гостру серцеву недостатність, проводять терапію, яка покращує скоротливу властивість міокарда, енергозабезпечення та метаболізм сер цевого м'яза (оксигенотерапія, введення поляризуючої суміші Лаборі, інозиту, рибоксину, L-карнітину, кокарбоксилази, калію оротату, панангіну, вітамінів А, Е, С, РР, групи В).

При гострій лівошлуночковій недостатності (серцева астма — набряк легень) необхідно знизити серцеве навантаження: ввести швид кодіючі діуретики (лазикс із розрахунку 1—2 мг на 1 кг маси тіла 2 З рази на добу), провести респіраторну терапію методами дихання 8 підвищеним тиском наприкінці видиху. Для поліпшення ізотропної властивості міокарда використовують адреноміметики швидкої дії (дофамін у середній дозі 5—10 мкг за 1 хв). При відсутності ефекту добутамін (2—10 мкг за 1 хв). Зниження післянавантаження досягається призначенням препаратів, що покращують периферичний опір судин (нітросорбіт, натрію нітропрусид, каптоприл або інші інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту).

Симпатикотонічний колапс є результатом токсемії, гіперсимпати котонії, гіперкатехоламінемії, що призводить до подразнення альфи1 адренорецепторів, сприяє спазму артеріол, шунтуванню крові черев артеріоло-венозні анастомози. В даному випадку призначають препи рати нейроблокуючої дії (2,5 % розчин аміназину— 0,5 мг на 1 кг мапи тіла), гемокоректри (реополіглюкін у дозі 10—20 мл на 1 кгмаситілй), антиагреганти (курантил, компламін), гепарин, еуфілін, гангліобдикатори (при нормальних показниках об'єму циркулюючої крові), сим-патоміметики (орнід, фентоламін), глюкокортикостероїди.

Паралітичний колапс є продовженням ішемії, що розвинулася Внаслідок симпатикотонічного колапсу. Спостерігається втрата чутливості судин до катехоламінів. Ваготонічний колапс є результатом гіперваготонії, що призводить до розширення артеріоло-венозних ана-стомозів. При паралітичному та ваготонічному колапсі призначають кардіотонічні препарати (кордіамін, коразол, кофеїн-бензоат натрію), пресорні аміни (мезатон, норадреналіну гідротартрат), препарати, що відновлюють об'єм циркулюючої крові (внутрішньовенно реополі-глюкін, розчин альбуміну), мікроциркуляцію, метаболізм міокарда.

Гостра надниркова недостатність (синдром Уотерхауса—Фрідерік-сена) потребує замісної кортикостероїдної терапії (гідрокортизон, преднізолон, дезоксикортикостерону ацетат) із введенням ангіотонічних засобів (норадреналіну гідротартрат, мезатон, ангіотензин), проводять корекцію дегідратації та пов'язаної з нею гіповолемії. Обов'язкове введення гепарину (70—100 ОД на 1 кг маси тіла дитини кожні 6 год).

Шлунково-кишковий (абдомінальний) синдром має перебіг, подібний до парезу кишечнику, гастроентероколіту або їх поєднання. Лікування спрямоване на відновлення функції кишечнику.

Клінічно розрізняють три ступеня парезу кишечнику:

Здуття живота помірне, гази не відходять, немає випорожнень. Може бути блювання шлунковим вмістом. Під час аускультації живота вислуховується перистальтика.

Значна інтоксикація, блювання дуоденальним вмістом, різке ідуття живота. Під час аускультації живота вислуховується перистальтикa млявими хвилями. Випорожнень немає, гази не відходять.

3. Виражена інтоксикація, обличчя Гіппократа, блювання кишковим вмістом. Метеоризм з утрудненням екскурсії діафрагми. Перистальтика не вислуховується. Випорожнень немає, гази не відходять.

При появі ознак парезу кишечнику призначають водно-чайну пау-іу (9—12 год), проводять масаж живота, роблять зігріваючий компрес на живіт, ставлять очисну (гіпертонічну з 1—2 столовими ложками 3 % розчину водню пероксиду на 1 стакан води), лікувальну (з відпаром ромашки, валеріани) клізму. При блюванні промивають шлунок 2 % розчином натрію гідрокарбонату, а потім ізотонічним розчином натрію хлориду. Обов'язкова корекція водно-сольового обміну, кислотно-основного стану. Добовий об'єм інфузійної терапії збільшують (при II стадії та при блюванні — на 20 мл на 1 кг маси тіла, При III стадії — на 40 мл на 1 кг маси тіла).

На фоні базисної терапії проводять пасивну евакуацію застійного ІМІпту травного тракту (постійний або змінний зонд у шлунок, високі ІЧионі клізми), призначають препарати, що покращують моторику ІМНіечнику(прозерин, пітуїтрин, нібуфін, ацеклідин).

При диспепсичному варіанті проводять дієтотерапію без водно-чайної паузи. Призначають так звану «омолоджену» дієту, виключають соки, фруктові пюре, подразнюючі підгодовування. У грудному віці найкраще використовувати грудне молоко, а за його відсутності — адаптовані та кисломолочні суміші з біологічно активними добавками (« Біфівіт », « Сим-бітер», «Наріне», ацидофільно-дріжджове молоко з лізоцимом тощо), у дітей другого півріччя життя — рисову кашу (1—2 рази на день).

Призначають замісну ферментотерапію (мексаза, ораза, панзинорм, фестал, ензистал, креон), біопрепарати (лактобактерії, біфідобактерії, канадський йогурт, лінекс та ін.), ентеросорбенти (смекта, білігнін, ентеросгель, мультисорб, активоване вугілля, біла глина). При вира жених проявах ентероколіту з ознаками токсикозу та ексикозу проводять інфузійну терапію в режимі дезінтоксикації та регідратації під контролем артеріального тиску, ЦВТ, діурезу з обов'язковим контролем і корекцією цих показників кожні 4—б год.

4 Сучасна класифікація гострих бронхітів у дітей

Бронхіт — запальне захворювання бронхів вірусної або вірусно-бактеріальної етіології.

Розрізняють первинні та вторинні бронхіти. При первинному бронхіті патологічний процес локалізується в бронхіальному дереві, при вторинному є ускладненням іншого захворювання.

За характером запалення бронхіти поділяють на катаральний, ка тарально-гнійний, гнійний, атрофічний. Патологічний процес одночас но може уражати слизову оболонку бронхів, глотки, гортані та трахеї.

Гострі бронхіти поділяють на 4 клінічні форми: гострий (простий) і гострий обструктивний бронхіти, гострий бронхіоліт і рецидивую-чий бронхіт.

Гострий бронхіт (простий)— гостре запалення слизової оболонки бронхів найчастіше вірусної або вірусно-бактеріальної природи бео ознак бронхообструкції.

Гострий обструктивний бронхіт — гострий запальний процес у слизовій оболонці найчастіше дрібних бронхів, якому притаманні ознаки обструкції дихальних шляхів як наслідок набряку, гіперсекреції слизу та бронхоспазму.

Гострий бронхіоліт — гострий запальний процес у слизовій оболонці дрібних бронхів і бронхіол, найчастіше в дітей раннього віку, якому властиві явища обструкції дихальних шляхів.

Рецидивуючий бронхіт — захворювання з повторенням епізодів гострого бронхіту 2 рази на рік і більше протягом 1 — 2 років, для яко« го характерна більша тривалість перебігу (2 тиж та довше) бий клінічних проявів обструкції дихальних шляхів.

При встановленні діагнозу визначають тяжкість перебігу бронхіту (легкий, середньої тяжкості, тяжкий) та фазу патологічного процесу (загострення, ремісія).

5 Препарати для етіопатогенетичної терапії ГРВІ

Специфічні етіотропні противірусні препарати ефективні при використанні у перші 3 дні захворювання. З цією метою широко використовують оксолінову мазь, лейкоцитарний інтерферон, лаферон, нуклеази (ДНК-азу, РНК-азу), гропринозин.

З метою профілактики та лікування ГРВІ використовують 0,25 % оксолінову мазь для змащування слизової оболонки носа 2—3 рази на день.

Лейкоцитарний інтерферон (32 ОД в 1 мл) використовують інтра-назально по 5 крапель в обидва носові ходи кожні 1,5—3 год, а також у вигляді аерозолю (у стаціонарних умовах) 3—4 рази на день (для інгаляції 3 ампули препарату розчиняють у 5—10 мл води).

Лаферон — високоочищений препарат лейкоцитарного інтерферону. Його розчиняють у теплій дистильованій воді або ізотонічному розчині натрію хлориду, використовують інтраназально. Препарат також Можна використовувати інтракон'юнктивально, у мікроклізмах, внут-рішньом'язово та внутрішньовенно. У даний час використовують також віферон у свічках для лікування тяжких форм вірусних інфекцій.

ДНК-аза (ефективна при аденовірусній інфекції) та РНК-аза (ефективна при інших ГРВІ) інактивують вірусні частинки; використовують 0,1—0,2 % розчин (10 мг порошку у флаконі розвести в 5—10 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду або дистильованої води) у вигляді крапель у ніс (по 5 крапель) та в очі (по 2 краплі) кожні 1,5— 2 год; в аерозолі 2—3 рази на день. Внутрішньом'язово препарати використовують при тяжких ускладнених формах ГРВІ.

Донорський протигрипозний імуноглобулін призначають дітям раннього віку при тяжкому перебігу грипу: вводять внутрішньом'язово ДІТЯМ 2—3 років життя по 1 мл, старшим — по 2 мл залежно від динаміки інтоксикації 1—2 рази з інтервалом 12—24 год. Препарат не використовують за наявності бронхообструкції, а також при низькому рівні IgA у крові.

Для етіотропної та патогенетичної терапії використовують амінокапронову кислоту, амбен, які пригнічують протеолітичні властивості віру-It, знижуючи його цитопатогенність. Амінокапронову кислоту призна-Чйіоть з перших днів хвороби (разову дозу розчиняють у підсолодженій Иіревареній воді або використовують офіцинальний 5 % розчин аміно-Ивпронової кислоти в ізотонічному розчині натрію хлориду) інтраназаль-Й0! б % розчин вводять по 2—3 краплі на добу протягом 5—7 днів або відкладають у носові ходи на 5—10 хв ватні турунди, змочені 5 % розчином амінокапронової кислоти. Препарат протипоказаний при схильності Д§ тромбозу та при захворюванні нирок з порушенням їх функції.

Гропринозин — це індуктор інтерфероногенезу, має прямі проти-ІІрусні властивості, імуномодулятор. Дітям призначають із розрахунку 60 мг на 1 кг маси тіла на добу в 3—4 приймання; при тяжкому перебігу дозу збільшують до 100 мг на 1 кг маси тіла в 4—6 приймань протягом 5 днів.

Використана література

1. Педіатрія: Навч. посібник / О.В. Тяжка, О.П. Вінницька, Т.І. Лутай та ін.; За ред. проф. О.В. Тяжкої. — К.: Медицина, 2005. — 552 с.

Страницы: 1, 2