Вікове виховання складається не тільки з тренування і розвитку їх в "освітній" період життя (7 -25 років), але і в подальший період ( для людей середнього і літнього віку ), що є другим етапом в житті людини при вихованні фізичних якостей .
2.5 Музичний супровід уроку
Музичний супровід уроку - це передусім:
1. Естетичне виховання учнів, які не лише слухають музику, але і виконують різні вправи, підчиняючи свої дії її характеру. Таке активне сприйняття музики дозволяє учням глибше узнати зміст, будову та характер, ритм та інші характеристики різних музичних творів.
2. Підвищує емоційний стан учнів. Життєрадісний настрій учнів на уроці загострює їх увагу, сприйняття, пам’ять, зберігає високу працездатність на більш довгий час, а в цілому збільшує продуктивність уроку.
3. Забезпечує більшу діяльність вправ. Позитивні емоції, що виникають в учнів при виконання рухів під музику, мимоволі викликає у них діяти більш енергійно. Крім того, співпадання головної дії у вправах з музичним акцентом підвищує ефективність цієї дії.
4. Звільняє вчителя від рахування часу під час проведення вправ та дозволяє робити учням зауваження по кількості виконаних вправ.
ІІІ. Методика проведення уроків фізичного виховання з дітьми шкільного віку
3.1 Формування та вдосконалення рухових функцій у дітей шкільного віку
Для успішного вирішення завдань фізичного виховання дітей шкільного віку необхідно всебічно вивчати природу та умови розвитку їх рухової діяльності. Рухова функція людини формується під впливом зовнішнього середовища, постійно потребуючої від людини рухової діяльності та вирішення самих різноманітних рухових завдань. В зв’язку із зміною та ускладненням рухових завдань людина повинна безперервно вдосконалювати рухову функцію. Властивість оволодівати різними руховими діями тісно пов’язана з діяльністю центральної нервової системи та рухового апарату людини.
Біологічна особливість будови рухового апарату та рефлекторний принцип його функцій дозволяють людині виконувати багато різних рухів. Здатність людини координувати свої дії, перемикатися з одних рухів на інші у відповідності з умовами зовнішнього середовища визначається умовнорефлекторною діяльністю та високою пластичністю нервових процесів.
Дякуючи зворотним зв’язкам з периферією, які здійснюються через аналізатори, центральна нервова система постійно інформується про характер виконуваної діяльності та шляхом переробки цієї інформації може коригувати дану діяльність та керувати нею.
Сучасна фізіологія рухів стверджує, що від розвитку рухового аналізатора залежить можливості керувати рухами свого тіла та виконувати рухи різної складності.
Функції рухового аналізатора у дітей підкоряютья закономірностям вікового розвитку , яке здійснюється на протязі ряду років. Семирічний вік вважається переломним в розвитку, періодом початку становлення вільних рухів та вдосконалення координаційних механізмів в центральній нервовій системі.
З 7 до 14 років проходить активний розвиток рухової функції дітей. Подальший розвиток функцій рухового аналізатора проходить менш інтенсивно або навіть призупиняється. Ця вікова особливість підтверджується також морфологічно.
Встановлений зв’язок між розвитком іннервації суглобів та становленням рухової функції в онтогенезі.
Функції кори великих півкуль та виникнення рухових умовних рефлексів у 13 - 14 - річних розвинені значно краще, ніж у 8 - 9 та 10 - 12 річних. Таким чином, до 13 - 14 років досягається високий рівень розвитку рухового аналізатора. Підвищуються функціональні можливості кори великих півкуль та нервово - м’язового апарату.
Потрібно враховувати, що біологічна зрілість не завжди співпадає з паспортним віком. У підлітків 12 - 15 років може бути однакова біологічна зрілість ( ступінь статевого розвитку), а відповідно близькі дані по фізичному розвитку та розвитку рухової функції.
Але рухова зрілість не приходить сама по собі з віком, вона вдосконалюється в тісному взаємозв’язку з впливом оточуючого середовища та режимом рухової діяльності, в якому виховуються діти.
Відповідно, одно із завдань фізичного виховання дітей шкільного віку складається у формування рухової функції, що дозволить покращити умови для росту та розвитку рухових здібностей дітей.
Уміння керувати своїми рухами та цілеспрямовано виконувати їх у відповідності з потребами виконуваної рухової діяльності формується лише при спеціальному навчанні за допомогою фізичних вправ. Потрібно враховувати, що самим важливим в навчанні являється вміння оцінювати свої рухи в часі, в просторі та по ступені м’язового напруження.
П.Ф. Лесгафт писав: "Каждая сознательная работа, несомненно, требуєт серьезного понимания пространства и времени и умения справляться с этими соотношениями не по книге, а на деле" ( 12 ст. 118 - 119).
Для виховання такого вміння використовуються прості та складні рухи окремими частинами тіла, ходьба, біг, стрибки, метання, вправи на рівновагу, перенесення грузу, повзання, акробатичні вправи.
При виконання даних вправ учні повинні зіставляти суб’єктивні відчуття в просторі, яке вони долають, і в часі, яке вони витрачають на виконання рухових дій, з інформацією, що отримують від вчителя. Термінова та поточна інформація про час, простір та ступінь м’язових зусиль в процесі рухової діяльності дозволяє виробити в учнів диференціювання на різні величини цих параметрів, що дуже важливо для керування рухами.
Свідоме керування руховою діяльністю успішно здійснюється при умінні точно диференціювати час, просторові та силові параметри рухового акту, а це вміння тісно пов’язане з розвитком відчуттів, і особливо м’язового відчуття . Через органи відчуттів виникає зв’язок із зовнішнім світом.
На думку В. В. Гориневського " Чем меньше развиты органы слуха, зрения и все другие чувства, тем более ограничена деятельность человека и тем менее он развит" ( 5, ст.116 ).
Спеціальними дослідженнями встановлено, що діти, що оволоділи вмінням свідомо керувати своїми рухами в просторі, в часі та по ступені м’язових зусиль, успішно справляються з різними руховими діями, ніж діти, які цьому не навчилися. Їх діяльність активніша, вони вміють зіставляти, визначати схожість та відміну рухових актів. Якщо дітей навчати руховим діям не навчивши їх керувати своїми рухами, то рухові можливості будуть обмежені, рухова здібність до імпровізації рухів буде ускладнена.
3.2 Формування правильної постави на заняттях по основах гімнастики в школі
Під правильною поставою розуміють таке звичне положення тіла стоячи, сидячи та при ходьбі, при якому голова, тулуб та ноги взаємно розміщені найбільш благо приємно для утримання їх в рівновазі та для нормальної функціональної діяльності всіх органів та систем людини.
Формування правильної постави має оздоровче та естетичне значення.
Правильна постава благоприємно діє на роботу серцево - судинної системи. Гарний фізичний розвиток та повноцінне здоров’я можливі лише при правильній поставі.
Порушення постави, що часто зустрічається в дитинстві, може привести до розладів діяльності організму, а іноді навіть до значних захворювань та втрати працездатності. Ось чому необхідно постійно стежити за поставою дітей та займатися гімнастикою, що формує правильну осанку.
У дітей шкільного віку часто можна зустріти відхилення від правильної постави, що характеризується викривленням хребта.
При викривленні хребта в поперековій області - лордозі ( прогнута постава) збільшується кут нахилу тазу , вкорочуються поперекові м’язи , розтягуються м’язи живота і живіт вип’ячується вперед.
При сутулій поставі м’язи спини розтягнені та ослаблені, голова нахилена вперед, плечі опущені та зведені вперед, грудна клітина сплощена. Викривлення хребта в грудній частині та сплощення грудної клітини призводять до зменшення амплітуди дихальних рухів.
Сколіози розвиваються у дітей через те, що вони неправильно сидять та носять портфель в одній руці, сплять на одному боці, мають звичку стояти на одній нозі і все робити тільки однією рукою. Зовні сколіози проявляються в нахиленому положенні плечового поясу: одне плече вище другого. Якщо цей недолік в поставі стає стабільним , то порушується діяльність органів, розміщених в грудній клітині, а іноді і черевній порожнині.
Постава з плоскою спиною характеризується зменшенням, а іноді і згладжуванням згибів хребта в грудній та поперекових ділянках. Хребет втрачає свою еластичність, рухи людини стають обережними , швидка хода викликає больові відчуття. Грудна клітина зменшується, що в свою чергу, негативно впливає на функцію органів дихання.
Ці вказані дефекти в поставі виникають, як правила у ослаблених дітей, які не займаються фізичними вправами, а іноді із - за поганих звичок - ходити та стояти як попало, з опущеною головою, сидіти сутулячись та ін. Всі відхилення від правильної постави в першій стадії (функціональній) можна легко виправити засобами основної гімнастики.
Перша стадія характеризується тим, що школяр, який має той чи інший недолік в поставі, по вимозі або по своєму бажанню може прийняти правильну поставу та зберігати її на деякий час, шляхом напруження м’язів. Ця властивість приймати позу, відповідаючу правильній поставі, і повинна бути поставлена в основу роботи по виправленню дефектів.
Особливе значення для формування правильної постави має рівномірний розвиток всіх груп м’язів, а також вміння керувати рухами всіх частин тіла.
Проте гармонійний розвиток м’язів всього тіла являється лише умовою для формування правильної постави. Необхідно навчати вмінню приймати положення , що відповідає правильній поставі, та зберігає її на довгий час, а також формує спеціальні навики у підтримці тіла стоячи, сидячи , при ходьбі та іншій діяльності.
Постава - це рефлекс положення, і для отримання умовного рефлексу в зберіганні правильної постави. При цьому необхідно, щоб ті хто займається знали, яке положення тіла вважається правильним, які існують відхилення від правильної постави і яке значення правильної постави. Вони повинні наглядно побачити переваги правильної осанки, її естетичність.
В школі повинні бути наглядні посібники, ілюструючи типи постави.
Перед тим як навчати правильній поставі, необхідно спочатку навчити дітей тримати правильно голови. Правильне положення голови в силу дії шийно - тонічних рефлексів забезпечує роз приділення тонусу м’язів, утримуючих тулуб та голову.
Вправи на відчуття правильної осанки необхідно включати в комплекс загально розвиваючих вправ підготовчої частини уроку індивідуальної гігієнічної гімнастики . Ними потрібно починати та закінчувати комплекси. Дітям потрібно виконувати ці вправи щоденно, по декілька разів в день, щоб опанувати звичкою триматися прямо та стежити за осанкою.
Необхідно виховати звичку завжди триматися виправленим, з при піднятою головою, розвернутими плечами та злегка підтягнутим животом. Щоб досягти цього, слід регулярно виконувати стройові вправи, вправи на рівновагу, найпростіші вправи художньої гімнастики та інші. Техніка їх така, що вони виконуються лише з правильною поставою. Ці вправи необхідно включати в уроки фізичного виховання, в секційні заняття, а деякі з них повторяти вдома.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
