На добре озеленених ділянках забрудненість атмосферного повітря набагато нижча, ніж на недостатньо озеленених або на таких, які взагалі не мають зелених насаджень. Найефективніше затримують пиловий аерозоль і^акі дерева і кущі, як липа, бузок, в'яз та клен гостролистий, що мають листя з нерівною поверхнею, яка добре затримує пилові частинки. Газостійкими є також канадська тополя, клен, ялина та біла акація.

Певне значення для підвищення ефективності очищення повітря від пилових і газових забруднень має раціональна схема посадки зелених насаджень. Вона не повинна бути дуже щільною, аби запобігати застою повітря. Значно підвищується очисна дія зелених насаджень у період їх вегетації.

Сприятливо впливають зелені насадження на мікроклімат і інші параметри. Це пов'язано з тим, що вони зменшують потік сонячної енергії, знижують радіаційну температуру і температуру повітря.

Залежно від призначення, місця та площі зелених насаджень розрізняють насадження загального користування (лісопарки, парки, сади, бульвари, сквери), обмеженого користування (озеленення ділянок окремих об'єктів) та спеціального призначення (озеленення санітарно-захисних розривів і зон озеленення вздовж транспортних магістралей).

На території міських та сільських поселень необхідно передбачити безперервну систему озеленення, а також озеленення інших відкритих просторів, які в поєднанні із заміськими мають формувати комплексну зелену зону.

Зовнішні межі комплексної зеленої зони не повинні порушувати межі землекористувань, природні рубежі, транспортні магістралі. У малих, середніх і великих містах наявні масиви міських лісів також необхідно перетворювати на міські лісопарки і відносити додатково до озеленених територій загального користування, виходячи з розрахунку не більше за 5 м2 на одну людину.

Територію санітарно-захисних зон промислових підприємств не слід розглядати як резерв розширення території підприємства. У цій зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівничі товариства й городи.

У разі розташування селітебної і виробничої зон у сільському населеному пункті поряд необхідно створювати між ними відповідні санітарно-захисні і зооветеринарні розриви, розміри яких встановлюються згідно з нормативними значеннями.

Слід зазначити, що шириною санітарно-захисної зони вважається відстань між місцями виділення в атмосферу або ґрунт виробничих шкідливостей і житловою забудовою населеного пункту.

Малі тваринницькі ферми (фермерські господарства) у селищах міського типу, селах з утриманням великої рогатої худоби або свиней від 10 до 250 голів, птиці — до 1000 голів необхідно розміщувати на окремих ділянках із дотриманням розмірів санітарно-захисних зон.

Таблиця 1. Необхідна ширина санітарно-захисних зон сільськогосподарських підприємств

Господарсько-питне водоспоживання населення має залежати від інженерного обладнання забудови, природно-кліматичних умов і величини міст за нормативними положеннями.

Для вибору оптимальних варіантів взаємного розміщення селітебних територій і промислових об'єктів необхідно враховувати рівень фонового забруднення та потенціал самоочищення природного середовища на конкретних територіях.

Залежно від метеорологічних умов, які сприяють концентрації шкідливих домішок у навколоземному шарі атмосфери, територія України поділяється на 4 зони.

Перша зона — зона низького потенціалу забруднення. Характеризується приземними інверсіями до 35 %, швидкі-п'ю вітру 0—1 м/с, рідкими туманами (менше за 10 %);

Друга зона — зона помірного потенціалу забруднення. Повторюваність приземних інверсій до 40 %, швидкість вітру 10—20 м/с, туман до 10 % або до 20 % при швидкості вітру до 10 м/с;

Третя зона — зона підвищеного потенціалу забруднення. Характеризується повторюваністю слабких вітрів і туманів до 10—20 %, приземних інверсій до 40 %;

Четверта зона — зона високого потенціалу забруднення. Повторюваність лабких вітрів і туманів понад 20 %, приземних інверсій до 60 % на рік.

Важливе значення для вивчення особливостей загальної циркуляції повітряних мас має оцінка повторюваності вітрів. Для цього використовують так звану розу вітрів.

Роза вітрів являє собою дані про повторюваність вітрів у конкретній місцевості за певний час, що зображені графічно. Слід лише зазначити, що у разі її застосування напрям вітру, який панує або впливає на конкретний об'єкт, слід визначати тим румбом горизонту, звідки дме вітер.

Промислові та сільськогосподарські об'єкти, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до селітебних територій. У районах із вираженим вітровим режимом слід враховувати і повторюваність, і швидкість вітрів.

Підприємства з джерелами забруднення повітря шкідливими речовинами, що мають розмір санітарного розриву понад 500 м, не треба розміщувати в районах, де переважають вітри зі швидкістю до 1 м/с, мають місце тривалі або такі, що часто повторюються, штилі та тумани (за рік понад ЗО—40 %, протягом зими — 50—60 днів).

Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні служби, склади по зберіганню пестицидів, біопрепаратів, мінеральних добрив, пожежонебезпечні склади і виробництва, об'єкти і підприємства з утилізації відходів, котельні, очисні споруди, гноєсховища відкритого типу необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до селітебної території та інших підприємств і об'єктів виробничої зони згідно з чинними нормативними документами.

Допустимі рівні шуму для житлових і громадських будівель та прилеглих до них територій, шумові характеристики основних джерел зовнішнього шуму, порядок визначення очікуваних рівнів шуму і потрібного їх зниження в розрахунковихточках, методики розрахунку акустичної ефективності архітектурно-планувальних і будівельно-акустичних засобів зниження шуму та основні вимоги щодо їх проектування необхідно розраховувати відповідно до чинних нормативів. Так, допустимі рівні шуму на територіях різного господарського призначення не повинні перевищувати показників санітарних норм, значення яких наведено в табл. 2.

Об'єкти, що є джерелами шуму для селітебної території, зон масового відпочинку населення, а також курортних зон, слід розміщувати за умов проведення санітарно-захисних заходів, які забезпечують відсутність перевищення допустимих рівнів шуму на території житлової забудови, в житлових і громадських будинках. Достатність ужитих заходів має бути підтверджена акустичним розрахунком.

Для зниження шкідливого впливу автотранспорту на екологічний стан у містах на магістралях регульованого руху необхідно передбачати будівництво автоматизованих систем керування дорожнім рухом.

Таблиця 2. Санітарні норми шуму на територіях різного господарського призначення

Допустимі рівні вібрації в житлових будинках мають відповідати показникам, установленим санітарними нормами. Для виконання цих вимог слід передбачати дотримання відповідних відстаней, які визначаються шляхом розрахунку, між житловими будинками і джерелами вібрації, а також застосування на цих джерелах ефективних віброгасильних матеріалів і конструкцій.

Під час розміщення радіотехнічних об'єктів (радіостанції, радіотелевізійні передавальні і радіолокаційні станції), промислових генераторів, повітряних ліній електропередачі високої напруги та інших об'єктів, що випромінюють електромагнітну енергію, необхідно керуватися санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних полів, які створюються радіотехнічними об'єктами.

При розміщенні всіх видів будівництва з урахуванням вимог радіаційної безпеки залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунту, величини перевищення природного до-аварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних із ними рівнів можливого несприятливого впливу на здоров'я населення і вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, на території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, слід враховувати такі зони.

Зона відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення з щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 15 Кі/км2 і вище, або стронцію від 3 Кі/км2 і вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 і вище, а також території з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів у рослини, з щільністю забруднення радіонуклідами цезію від 5 до 15 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2.

У цій зоні забороняються всі види господарської діяльності, постійне проживання населення, будівництво без спеціального дозволу, забезпечується суворий природоохоронний режим.

Зона гарантованого добровільного відселення зі щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 5 до 15 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, а також території з ґрунтами, які сприяють міграції радіонуклідів у рослини з щільністю забруднення радіонуклідами цезію від 0,1 до 5 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2.

На території зони забороняється будівництво нових і розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного та соціального захисту населення та його життєдіяльності, курортно-рекреаційних установ, обмежується сільськогосподарське виробництво, суворо обмежується нове житлове будівництво.

Зона посиленого радіоекологічного контролю з щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 1 до 5 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до),0І Кі/км2, а також територія з ґрунтами, які сприяють ви-(пнііі міграції радіонуклідів у рослини, з щільністю забруд-іичшя ізотопами цезію від 0,02 до 0,1 Кі/м2.

Для міст, кількість населення в яких складає понад 250 тис. ін 10, і курортів державного значення необхідно передбачити (мі іміщоішя підприємств промислової переробки побутових Підходін — сміттєпереробні підприємства. Норми накопиченні! побутових відходів мають бути визначені, виходячи із розрахунку в середньому 280—300 кг на одну людину по місту.

Забудова кварталів житлових районів може здійснюватися за різними системами планування: периметральною, рядковою або груповою. З гігієнічної точки зору, суттєву перевагу над іншими має рядкова система, яка дозволяє забезпечити добру аерацію ділянки, доцільну орієнтацію вікон та зменшення рівня шуму.

Однак більш привабливими в архітектурно-планувальному підношенні є периметральна та групова системи, які і є нині найбільш поширеними.

Важливою гігієнічною характеристикою житлової забудови є щільність житлового фонду, тобто площа житла (в м2), яка припадає на території мікрорайонів. У кліматичних умовах України, залежно від поверховості, щільність житлового фонду може коливатися від 2500—3000 до 6000—10 000 м2/га.

Щільність забудови (вона теж залежить від поверховості будинків) не повинна перевищувати 26 % для 2—9-поверхової забудови і 12—17 % для 9—16-поверхової. Щільність населення у великих містах не повинна перевищувати 900—1000 осіб на 1 га, у малих — 60—80 осіб на 1 га.

Для будівництва житлових приміщень використовують різноманітні будівельні матеріали. Найважливішими гігієнічними показниками їх якості є: теплопровідність, теплоємність, повітропроникність, водопоглинання, гігроскопічність, звукопроникність.

За походженням використовують природні та штучні будівельні матеріали. До природних матеріалів належать саман, деревина, глина, природна цегла. Штучні будівельні матеріали можуть бути виготовлені як з використанням природної сировини (силікатна цегла, бетон), так і шляхом хімічного синтезу (полімерні матеріали). Останні вимагають певної обережності, оскільки можуть виділяти у повітря приміщень різні токсичні хімічні речовини, накопичувати на своїй поверхні заряди статичної електрики. Крім того, вони значно поступаються природним матеріалам за теплозахисними властивостями, є пожежонебезпечними і внаслідок займання виділяють велику кількість токсичних речовин.

Будівля (житловий будинок) складається з будівельних конструкцій: фундаменту, зовнішніх і поверхових перекрить, дверей, вікон і даху. Габарити й матеріали, з яких виготовляються ці та інші (балкони, сходинки) конструкції, а також їх оздоблення мають відповідати спеціальним будівельним та гігієнічним нормативам.

За кількістю поверхів житлові будинки бувають одно-, мало-(2—3) і багатоповерховими. Розрізняють поверхи цокольні (підлога розміщена нижче від площини тротуару, землі або відмостки, але не більш як на половину висоти приміщення), надземні (підлога вище від рівня землі) та мансардні (на горищі) . У деяких будинках є також підвальні поверхи (якщо підлога нижче від рівня землі більш як на половину висоти приміщення). Підвальні та цокольні поверхи не повинні використовуватися для житлових приміщень.

Нормативне значення мінімального розміру житлової площі на одну людину в Україні становить 13,65 м2, мінімальної висоти стелі — 2,7 м. Житлова квартира складається з житлових кімнат (спальні, кімнати загального користування — вітальні, робочого кабінету), кухні, ванної-душової, вбиральні, комори та інших підсобних приміщень, передпокою та коридору. Кількість і площа приміщень, їх взаєморозташування визначаються складом сім'ї, а також деякими іншими обставинами. Оптимальна кількість основних кімнат у квартирі масового будівництва має бути більшою за кількість мешканців у ній і може бути визначена за достатньо простою формулою:

V = п+1,

де V — кількість житлових кімнат, п — кількість дорослих членів сім'ї, дівчата віком понад 12 років та юнаки віком понад 14 років повинні мати окремі кімнати. Мінімальна площа спальні 9—10 м2, спальні на двох осіб — 12—15 м2. За кількістю приміщень, а також їх внутрішнім плануванням можливі різні варіанти одно-, дво-, три- (і більше) кімнатних квартир.

Незалежно від кількості кімнат у квартирі в ній слід виділяти три функціональні зони: спальну, робочу та загальну.

Основними вимогами до підтримання санітарно-гігієнічного режиму в квартирі слід вважати щоденне поточне вологе прибирання, запобігання забрудненню, підтримання чистоти й порядку, обов'язкове провітрювання (бажано наскрізне), забезпечення належної освітленості, оптимального мікроклімату, витяжної вентиляції кухні, ванної-душової та вбиральні.

Двері з кухні повинні щільно зачинятися, в житлових приміщеннях не слід палити. Синтетичні мийні засоби та інші препарати побутової хімії потрібно зберігати у відведеному для них місці, в закритій упаковці.

Отже, проблеми гігієнічної регламентації розміщення, планування та будівництва сучасних населених пунктів в умовах забруднення повітряного середовища, води та ґрунту, порушення адекватних зв'язків людини з навколишнім середовищем повинні займати одне з пріоритетних місць у профілактичній діяльності медичного працівника.

Список літератури

1. Воронин Н.М. Основы медицинской и биолгической климатологии. М.: Медицина, 1981. 352 с.

2. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

3. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

4. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

5. Румянцев Г.И. , Воронцов М.П. Общая гигиена, М., 1990.

Страницы: 1, 2