Мiнiстерство освіти та науки України
Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”
Горлiвський регіональний інститут
Кафедра фізичної реабілітації
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: Спортивна медицина
На тему: «Функціональні проби та фізична працездатність»
студентки 2-го курсу денної форми навчання
напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт
спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація
Власєнко Оксани Андріївни
Викладач: Ликов М.А.
Горлівка 2009
Зміст
1. Функціональні проби
1.1 Проби з фізичним навантаженням
1.2 Проби зі зміною положення
1.3 Проби із затримкою дихання
2. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я
2.1 Гарвардський Степ-тест
2.2 Експрес тест
У СМ використовують функціональні проби головним чином з фізичними навантаженнями, рідше - зі зміною положення тіла і затримкою дихання. Функціональні проби поділяють на одномоментні, тобто з одним навантаженням, дво- і тримоментні (2 і З навантаження). За принципом активності їх поділяють на проби з дозованим, тобто стандартним, навантаженням (субмаксимальні тести) і проби з максимальним навантаженням (максимальні тести). Останні можна використовувати лише для висококваліфікованих спортсменів, які звикли до значних фізичних напружень. Звичайно оцінку результатів проб з фізичними навантаженнями проводять, реєструючи частоту пульсу (цей показник добре відображає зміни функціонального стану організму), рідше — артеріальний тиск. Для більш повного уявлення про функціональний стан організму ці показники доповнюють реєстрацією електрокардіограми, фонокардіограми, вимірами легеневої вентиляції та газообміну тощо.
Під час масових профілактичних оглядів, етапного лікарського контролю фізкультурників і спортсменів масових розрядів застосовують проби з помірним фізичним навантаженням (20 присідань чи 60 підскоків за 30 с, 15-секундний біг на місці, з високим підніманням стегна, максимально інтенсивно, біг на місці підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв тощо). Критеріями оцінки таких проб найчастіше є збудливість пульсу, який підраховують у 10-секундні інтервали, та характер реакції артеріального тиску на навантаження. Порівняно з початковим у здорових осіб пульс стає частішим на 60—80 %. Реакція артеріального тиску на навантаження виявляється одним із 5 можливих типів. Ці зміни дозволяють визначити тип реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу: нормотонічний, гіпертонічний, східчастий, дистонічний та гіпотонічний (мал. 1). Усі типи, крім нормо-тонічного, потребують корекції тренувального фізичного навантаження.
У спортсменів високих розрядів частіше застосовують комбіновану пробу Лєтунова. Для цього до навантаження у досліджуваного в положенні сидячи кожні 10 с визначають частоту пульсу (рахують до трикратного повторення) і артеріальний тиск. Потім він виконує 20 присідань за 30 с, викидаючи руки вперед. Після навантаження досліджуваний сідає і протягом перших 10 с у нього визначають частоту пульсу, а в проміжку між 15-ю та 40-ю секундами вимірюють артеріальний тиск. Далі знову визначають частоту пульсу і після повернення її до початкової (дворазове повторення), але не раніше ніж через 2 хв після навантаження, ще раз вимірюють артеріальний тиск. Потім досліджуваний виконує 2-гу частину проби — біг на місці протягом 15 с у максимально швидкому темні з високим підніманням стегна та енергійною роботою рук. Після цього досліджуваний відпочиває 4 хв і при цьому в перші та останні 10 с кожної хвилини у нього визначають частоту пульсу, а з 15-ї секунди вимірюють артеріальний тиск.
Мал. 1 Типи реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу: 1 — нормотонічний, 2 — гіпотонічний (астенічний), 3 — гіпертонічний, 4 — дистонічний, 5 — східчастий
Умовні позначення: подвійна лінія — пульс, пряма лінія — систолічний тиск, пунктирна лінія — діастолічний тиск, заштрихована площина - пульсовий тиск.
Далі досліджуваний виконує 3-ю частину проби — біг на місці підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв. Після закінчення бігу в положенні сидячи визначають частоту пульсу та вимірюють артеріальний тиск протягом 5 хв в описаній вище послідовності.
Результати такої комбінованої проби оцінюють, як і одномоментних, визначаючи тип реакції. Якщо після всіх навантажень пульс значно прискорюється, а максимальний тиск трохи підвищується чи знижується від одного навантаження до другого, то це свідчить про знижену функціональну здатність серцево-судинної системи.
Нині у СМ застосовують також пробу Руф’є, під час проведення якої підраховують тільки частоту пульсу. Проводячи пробу, у досліджуваного, який перебуває в положенні лежачи на спині протягом 5 хв, визначають число пульсацій за 15 с (Р1). Потім протягом 45 с досліджуваний виконує 30 присідань. Після цього він лягає і у нього знову підраховують пульс за перші 15 с (Р2), а потім - за останні 15 с 1-і хвилини періоду відновлення (Р3).
Індекс Руф’є = 4(Р1 + Р2 + Р3) - 200 .
10
Оцінку функціональних резервів серця проводять за зразком наведеним в табл. 1.
Оцінка функціональних резервів серця
Значення індексу Руф'є
Атлетичне серце
Серце середньої людини:
Дуже добре
Добре
Серцева недостатність:
Середнього ступеня
Високого ступеня
0 <
0,1-5,0
5,0-10,0
10,1-15,0
15,1-20
Індекс Руф є-Діксона є варіантом попереднього:
Індекс Руф'є-Діксона = (4 Р2 - 70) + (4Р3 - 4Р1).
Результати випробувань розцінюють при величині індексу від 0 до 2,9 як добрі, від 3 до 5,9 — як середні, від б до 8 — як нижчі від середніх, більше ніж 8 — як погані.
Ортостатичну пробу виконують у такий спосіб. Після перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 5 хв. досліджуваний повільно (за 2—3 р.) встає. ЧСС (за даними пульсу, який підраховують протягом 15 с) у нього вимірюють тричі: в стані спокою перед підйомом, відразу після переходу у вертикальне положення і через 3 хв. стояння. Нормальною реакцією на пробу є збільшення частоти пульсу на 10—16 ударів за 1 хв. відразу після підйому і стабілізація цього показника на рівні, підвищеному на 6—10 ударів через 3 хв. стояння. Сильніша реакція засвідчує підвищену реактивність симпатичної частини вегетативної нервової системи, що притаманне недостатньо тренованим особам; слабша реакція спостерігається у разі зниженої реактивності симпатичної частини і підвищеного тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток стану тренованості.
Кліностатичну пробу проводять у зворотному порядку: 5 хв. спокійного стояння, вимірювання ЧСС, повільний перехід у положення лежачи, знову вимірювання ЧСС і, нарешті, після 3 хв. перебування у спокої останнє вимірювання ЧСС. Нормальна реакція-зниження ЧСС за 1 хв. на 8—14 ударів відразу після переходу в положення лежачи і зменшення цієї реакції до 6—8 ударів через 3 хв. Більше зниження пульсу свідчить про підвищену реактивність парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, менше — про знижену реактивність.
Для оцінки результатів орто— і кліностатичної проб треба мати на увазі, що безпосередня реакція вказує головним чином на чутливість симпатичної (ортостатична проба) чи парасимпатичної (кліностатична проба) частини нервової системи, тоді як відставлена реакція, вимірювана через 3 хв., — на тонус їх.
Зробивши вдих, досліджуваний затримує дихання якомога довше (стискуючи ніс пальцями). З моменту затримки дихання секундоміром відлічують час перерви у диханні. У момент видиху секундомір зупиняють (проба Штанге). У здорових, але потренованих осіб час затримки дихання коливається у межах 40—60 с у чоловіків і 30—40 с у жінок. У спортсменів цей час збільшується до 60—120 с у чоловіків і 40—95 с у жінок.
Зробивши видих, досліджуваний затримує дихання, а лікар починає відлічувати час перерви у диханні. З початком вдиху секундомір зупиняють (проба Генчі). Час затримки дихання у здорових нетренованих осіб коливається у межах 25—40 с у чоловіків і 15—30 с — у жінок.
У спортсменів спостерігають значно вищі показники (до 50—60 с у чоловіків 30—50 с у жінок).
Терміном «фізична працездатність» визначають потенційну здатність людини до прояву максимального фізичного зусилля в динамічній, статичній чи змішаній роботі.
Кількісне визначення фізичної працездатності (ФП, чи PWС) визнано доцільним ВООЗ та Міжнародною федерацією спортивної медицини (МФСМ). Його застосовують у таких випадках: 1) для оцінки функціональних резервів організму та диференціальної діагностики окремих серцевих захворювань у самодіяльному масовому спорті та спорті вищих досягнень; 2) у відборі, плануванні та прогнозуванні тренувальних навантажень спортсменів; 3) для побудови індивідуального рухового режиму хворих та оцінки ефективності фізичної реабілітації; 4) у лікарсько-трудовій експертизі.
У цих випадках найчастіше визначають загальну ФП, яка відрізняється від спеціальної, що залежить від спортивної спеціалізації. Загальна ФП особливо тісно пов'язана з аеробними можливостями організму, тобто продуктивністю системи транспортування кисню.
Під час тестування ФП застосовують різні пристрої-велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан, що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометри, ергометри човнового типу.
Пропонують такі види навантажень: 1) східчасте зростання навантаження з періодами відпочинку; 2) східчасте зростання навантаження; 3) безперервне чи майже безперервне зростання навантаження до певного рівня з подальшим рівномірним навантаженням на цьому рівні; 4) одномоментне безперервне рівномірне навантаження.
Певна річ, реакція на кожне фізичне навантаження дозволяє цілком певно оцінити адаптаційні можливості, але лише щодо цього конкретного навантаження. А якщо зважити, що кількість різних фізичних вправ, здійснюваних за участю 639 скелетних м'язів, сягає астрономічної величний (210170) вправ, то це означає, що будь-яка функціональна проба з фізичними навантаженнями дає можливість оцінити адаптацію лише до одного з мільярдів навантажень. Звичайно, такі поодинокі дослідження не спроможні оцінити загальну фізичну працездатність організму, яка є результуючою можливістю адаптації організму до різних фізичних навантажень. Саме тому дослідники змушені обмежувати свої прагнення реальністю — визначенням реакції на фізичне навантаження, яке за своїми властивостями є типовим, тобто близьким до тих зусиль, що зустрічаються у житті, по-перше, і, разом з тим, досить значним, по-друге. Остання умова дозволяє виявити важливий показник функціонального стану організму - толерантність до різних навантажень, тобто здатність організму витримувати їх без порушень його стану.
Страницы: 1, 2
