Мiнiстерство освіти та науки України
Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”
Горлiвський регіональний інститут
Кафедра фізичної реабілітації
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Спортивна медицина
На тему:
Долікарняна медична допомога у разі виникнення травм та гострих патологічних станів у спортсменів
студентки 1-го курсу денної форми навчання
напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт
спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація
Грудєвої Людмили Анатоліївни
Викладач: Ярош А.М.
Горлівка 2009
Зміст
Вступ
1. Спортивний травматизм
1.1 Спортивні травми. Причини та механізм виникнення пошкоджень опорно-рухового апарату (ОРА) у спортсмена
1.2 Пошкодження шкіри
1.3 Травми опорно-рухового апарату (ОРА)
1.4 Орієнтовні терміни відновлення тренувальних занять після травм
2. Травми нервової системи
3. Гострі патологічні стани
3.1 Запаморочення у спортсменів
3.2 Тепловий та сонячний удари
3.3 Замерзання
3.4 Гіпоглікемічний стан
3.5 Утоплення
Список літератури
Майбутні фахівці з фізичної реабілітації повинні бути добре ерудованими не тільки в областях педагогічних знань з відновлення втрачених психофізичних функцій і здібностей людей, але також у спортивній і клінічній медицині, особливо якщо це стосується проблеми надання першої медичної допомоги у разі виникнення травм та гострих патологічних станів у спортсменів. Від того, як швидко, вміло та ефективно була надана потерпілому невідкладна допомога, залежатимуть результати його подальшого лікування, а інколи – і саме життя. Тому дуже важливо, аби кожний студент, який випадково потрапив на місце пригоди, був обізнаний із методами невідкладної долікарняної допомоги.
Перша медична допомога – це комплекс простих медичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і життя людей, потерпілих від травм чи гострих патологічних станів. Перш ніж надати невідкладну медичну допомогу, треба визначити послідовність проведення її засобів. Із самого початку слід використовувати ті засоби, від яких залежить збереження життя потерпілого, або без яких неможливе виконання наступних засобів медичної допомоги.
Усі засоби невідкладної медичної допомоги треба використовувати швидко, кваліфіковано й обережно. Грубі втручання можуть нашкодити потерпілому й погіршити стан його здоров’я. Отже, перш ніж надати першу медичну допомогу, фахівці з фізичної реабілітації повинні знати, що їхня допомога – це тільки початок лікування, яке потім буде продовжене кваліфікованими лікарями, і тому ні в якому разі не можна лікувати хворого чи потерпілого самостійно. Пам’ятайте крилатий вислів медиків «Non nocere!», що в перекладі з латинської означає «Не нашкодь!».
Травма(від грец. trauma – рана, пошкодження) – це пошкодження з порушенням (або без порушення) цілісності тканин, яке було спричинене дією зовнішнього чинника: механічного, фізичного, хімічного тощо.
Залежно від місця, умов і причин виникнення травм розрізняють такі види травматизму: промисловий, побутовий, вуличний, транспортний, військовий і спортивний. На долю спортивного травматизму припадає 2% пошкоджень (переважно легкі травми).
За ступенем складності усі травми поділяють на легкі, середні й тяжкі.
Легкими вважають такі травми, які не спричиняють значних порушень в організмі і втрати спортивної працездатності; середніми – травмами з не різко вираженими порушеннями функцій організму і частковою втратою працездатності; відповідно, тяжкими вважають травми, які спричиняють суттєві зміни у стані здоров’я, а потерпілі потребують стаціонарного лікування.
Причини виникнення спортивних травм
Розрізняють зовнішні і внутрішні чинники (причини) спортивного травматизму.
До зовнішніх чинників належать такі:
1. Недоліки та помилки в методиці проведення тренувальних занять(це є причиною травм у 30-60% випадків усіх пошкоджень ).
2. Недостатнє матеріально-технічне забезпечення тренувань (15-25%).
3. Недоліки в організації та проведенні тренувань і змагань (4-8%).
4. Несприятливі гігієнічні та метеорологічні умови проведення тренувальних занять і змагань (2-6%).
5. Неправильна поведінка спортсмена під час виконання фізичних навантажень (поспішність, недисциплінованість, неуважність тощо). Припадає на 5-15% від усіх травм.
6. Порушення лікарських вимог (2-10%): допуск до занять без лікарського огляду, невиконання спортсменом лікарських рекомендацій з приводу відновлення тренувань після травм чи захворювань.
До внутрішніх чинників належать:
1. Стан утоми та перевтоми організму спортсмена ( порушується координація рухів, зменшуються захисні реакції та пильність тощо ).
2. Перерви в тренувальних заняттях, які були зумовлені захворюваннями та іншими причинами.
3. Гіперкінезія та порушення біомеханічної структури рухів.
4. Недостатній рівень фізичного вишколу спортсменів.
5. Природжена схильність до спазмів м’язів та судин.
6. Порушення постави.
7. Порушення перелічених раніше чинників (1-6) як наслідок застосування допінгових засобів ( особливо анаболічних стероїдів та діуретинів ).
Існують три механізми виникнення спортивних травм: прямий, непрямий і комбінований. Прямий механізм характерний для ударів ( падіння на землю, підлогу, кригу, воду, а також прямий удар у боксі, футболі тощо ). Непрямий механізм у виникненні травм зводиться до порушення спортсменом біомеханічної структури рухів та гіперкінезії ( виникнення стрес-переломів унаслідок перенапруження окремих груп м’язів стопи ).
До найбільш поширених пошкоджень належать потертості, омозоленість, садна і рани.
Потертості (пухирі) – це пошкодження шкіри унаслідок тривалого тертя певної її ділянки об одяг, взуття, спортивні прилади тощо. Інколи причиною може бути невміле тейпування.
Медична допомога: видалити пухир хірургічним методом або спорожнити його шприцом ( голка повинна пройти через непошкоджену шкіру ) і накласти стерильну пов’язку.
Профілактика полягає в дотриманні правил гігієни ніг ( позбавлення потовиділень, чистих панчіх тощо ), а також носіння доброякісного спортивного взуття.
Омозоленість – це потовщення (гіперкератоз) шкіри, яке має запальний характер унаслідок тривалого тертя шкіри об тверді речі ( наприклад, омозоленість долонею рук гімнастів ).
Медична допомога: в амбулаторних умовах проводять «туалет» пошкодженої ділянки шкіри з використанням дезінфікуючих засобів (розчину перекису водню, йоду тощо) і накладають асептичну пов’язку.
Профілактика: обробити перед тренуванням певних ділянок шкіри ланоліном чи спеціальним кремом, а після тренувань (1-2 рази на тиждень) потрібно робити содові ванночки (1,5-2 чайної ложки питної соди на 2-3 л теплої води).
Садна – поверхневе ушкодження шкіри (епідермісу) внаслідок тертя його об тверді предмети: підлогу, асфальт, землю тощо.
Медична допомога: така сама, як у випадку омозоленості.
Профілактика: для уникнення саден необхідно слідкувати за станом покриття стадіону, спортивних майданчиків тощо, а також за тим, щоб спортсмени (особливо новачки) застосовують індивідуальні захисні засоби ( подушки, рукавички, наколінники тощо ).
Рана – це пошкодження тканини із порушенням цілісності шкіри, слизової оболонки, глибоко розташованих біологічних структур та органів.
Причинами пошкодження може бути дія різних фізичних та механічних чинників на організм спортсмена.
Класифікація ран
За обсягом пошкодження рани поділяють на: поверхневі, глибокі та проникаючі у порожнину тіла. За характером дії травмую чого агента, відповідно, на: колоті, різані, рвані, ударні, вогнепальні тощо. Основними ознаками рани є: кровотеча, розходження країв шкіри, біль, порушення функції органу.
Медична допомога: у разі появи невеликих ран спортсмена направляють до перев’язочної, де йому надають первинну медичну допомогу. У разі отримання глибоких (великих) ран треба зупинити кровотечу, накласти стерильну пов’язку і направити потерпілого до хірургічної клініки або травмпункту.
Серед травм опорно-рухового апарату в практиці спорту найчастіше зустрічаємо забиття, розтягнення та розриви м’язів і сухожилків, переломи кісток, вивихи в суглобах і пошкодженням м’яких тканин суглобів.
Забиття – закриті механічні пошкодження тканин чи органів, які не супроводжені видимими порушеннями їхньої анатомічної цілісності. Переважно виникають унаслідок прямого удару.
Ознаки: біль, набряк, крововилив у місце забиття.
Медична допомога: забитий орган (кінцівку) потрібно забезпечити абсолютним спокоєм, надати підвищене положення, на пошкоджену ділянку покласти холод (пузир з льодом або хлоретил), а потім – тугу пов’язку. За умови сильного болю застосовують знеболюючі засоби (найбільш ефективним є голкорефлексотерапія)
Розтягнення м’язів у спортсменів зустрічається дуже часто. За такої травми спостерігають частковий надрив м’язових волокон (міофібрил) поблизу переходу самого м’яза в сухожилок. Термін «розтягнення» не дуже точний, хоча його надто часто вживають у спортивній практиці. Це пов’язано з тим, що через еластичність м’яз не може повністю розтягнутися, а тому можливий тільки розрив окремих міофібрил або повний розрив м’яза.
Безпосередньою причиною розриву м’язів може стати одноразове дуже сильне їх напруження ( наприклад: старт спринтера, стрибок, удар, тощо ).
Ознаки: сильний біль під час ходьби або пальпації місця пошкодження, припухлість.
Розрізняють три ступеня розриву м’язів:
- легкий ступінь характеризується збереженням сили м’язів та рухів.
Медична допомога: холод (використання хлоретилу), туга пов’язка ( інколи іммобілізація за допомогою гіпсової лонгети ), дача знеболюючих засобів (новокаїнова блокада, голкорефлексотерапія тощо);
- середній ступінь характеризується суттєвим зменшенням сили м’язів та рухів.
Страницы: 1, 2, 3
