Тварини, перехворілі на інфекційний кератокои'юнктивіт, сприйнятливі до повторного зараження.
Діагноз. На підставі клінічної картини поставити діагноз не важко.
Лікування слід починати з дослідження кон'юнктивального мішка і вилучення сторонніх тіл, якщо вони є. Гній і кірочки з країв повік видаляють за допомогою ватного тампона, змоченого дезинфікуючим розчином (борна кислота 3: 100, риванол 1 :2000, перекис водню 3 : 100). Потім кон'юнктивальний мішок і поверхню очного яблука обробляють 0,5-процентним розчином мідного купоросу або марганцевокислим калієм у розведенні 1 : 3000. Добрі результати дають йодоформ і ксероформ у вигляді мазей, 0,25—0,5-процентний розчин брильянтової зелені (очні каплі), 30-процентний розчин альбуциду та ін.
При лікуванні гострих поверхневих кератитів і кератокон'юнктивітів А. Ф. Русинов (1962) з успіхом застосовував консервовану жовч великої рогатої худоби з добавкою новокаїну. Для цього від клінічно здорової тварини після забою беруть жовч і витримують при температурі плюс 2—4° протягом 2—3 діб, потім до неї добавляють 5% новокаїну.
Після обробки очей дезинфікуючими розчинами 3—4 краплі жовчі вводять піпеткою в кон'юнктивальний мішок. Цю процедуру повторюють щодня (краще увечері) протягом 2—4 днів.
При підгострих і хронічних кератокон'юнктивітах можна застосовувати кортизон. Цей препарат використовують у вигляді 1-про-центних крапель (2 рази на день) або 1-процентної мазі (раз на 1—2 дні).
Профілактика і заходи бор от ь б и. Для швидкого оздоровлення стада хворих кролів необхідна ізолювати від здорових і лікувати. Клітки, де перебували хворі тварини, а також інвентар слід старанно продезинфікувати 3-процентним розчином карболової кислоти або вогнем паяльної лампи.
У приміщеннях потрібно постійно підтримувати чистоту.: Не менш важливо забезпечувати кролів достатньою кількістю різноманітних вітамінних кормів. Тушки, шкурки і пух від забитих хворих тварин можна використовувати без обмежень.
Бронхосептикоз—захворювання слизових оболонок носа, і верхніх дихальних шляхів.
Етіологія. Збудник хвороби — Bordetella brorichiseptica.
Цей мікроб рухливий, являє собою невеличку, довжиною 2 μ і ши риною 0,4 μ паличку.
Епізоотологія. Захворювання дуже поширене у. кролівницьких господарствах. Сприяють виникненню захворювання фактори, що ослаблюють слизову оболонку носової порожнини (простуда, подразнення пилом, їдкими випаровуваннями). Зараження відбувається через органи дихання.
Клінічна картина. Захворювання найчастіше проходить у вигляді нежитю, рідше — у вигляді бронхопневмонії. При нежитю спостерігаються незначні серозні або слизові виділення з носа, які швидко проходять при усуненні несприятливих зовнішніх факторів. Загальний стан хворих кролів не порушується. При бронхопневмонії спостерігають слизові, а потім слизово-гнійні носові виділення.
Виділення ці змочують та склеюють волосся під носовими отворами, внаслідок чого утворюються вусики. Кріль тре ніс передніми лапами, шерсть на внутрішній їх поверхні змочується та склеюється в кіски, утворюючи зачоси. Іноді гнійний носовий секрет засихає навколо носових отворів, закупорює їх, що утруднює дихання, кріль починає дихати через рот.
При розповсюдженні інфекційного процесу на легені спостерігають прискорене дихання, підвищення температури тіла. При прослухуванні легень чути хрип та свист. Кролі погано їдять корм, мало рухаються, худнуть і нерідко протягом 1—2 місяців гинуть.
При розтині у носовій порожнині виявляють слизово-гнійний або гнійний секрет, слизова оболонка набрякла й почервоніла. Кровоносні судини трахеї іноді сильно наповнені кров'ю.
Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і в першу чергу за наявністю виділень із носа, враховуючи їхній характер: серозні або серозно-слизові виділення свідчать про простудний риніт або риніт, спричинений подразнюючими речовинами, слизово-гнійний та гнійний — про інфекційне захворювання.
Ураження легень при бронхосептикозі можуть бути подібні до уражень при пастерельозі, стафілококовій та інших септицеміях. Тому в сумнівних випадках необхідно проводити бактеріологічне дослідження.
Ураження легень при псевдотуберкульозі та аспергільозі мають інший характер.
Лікування. Внутрішньом'язово вводять пеніцилін по 2 тис. ОД на голову 3 рази на день протягом 2—3 днів. Крім того, можна рекомендувати введення в кожну ніздрю хворих кролів 5—6 крапель екмоновоциліну, розведеного фізіологічним розчином 1 : 2.
При наявності пневмонії протягом 3—4 днів підряд вводять внутрішньом'язово екмоновоцилін у дозі 20 тис. ОД на 1 кг ваги тварини.
Профілактика та заходи боротьби. Проводять загальні протиепізоотичні заходи. Для профілактики захворювання важливе значення має недопущення впливу на організм кролів несприятливих зовнішніх факторів.
При виявленні захворювання необхідно видалити із стада усіх хворих кролів і продезинфікувати їхні клітки та інвентар; провести клінічний огляд всього стада і в подальшому провадити його не рідше одного разу в 7—10 днів. Хворих тварин найкраще забити на шкурку та м'ясо.
Тушки хворих кролів можуть бути використані в їжу людям; уражені органи підлягають знищенню. Шкурки кролів після висушування у закритому приміщенні та пух використовують без обмеження.
У неблагополучних господарствах протягом 20 днів провадять загальні обмежувальні заходи.
Туляремія. Це особливе чумоподібне захворювання свійських і диких «ролів та інших гризунів, а також багатьох сільськогосподарських тварин. На туляремію хворіє і людина.
Етіологія. Збудник хвороби — Francisella tularensis. Цей мікроб являє собою маленьку, іноді кокоподібну паличку завдовжки 0,7 і завширшки 0,2—0,3 μ, має біполярні тільця, оточений ніжною капсулою.
У грунті збудник зберігається до 75 днів, у зерні — понад 133; при заморожуванні при мінус 10° — 7 днів.
Пряме сонячне проміння вбиває збудника протягом ЗО хв, висушування — протягом трьох днів, 0,1-процентний розчин формаліну — протягом 24 год, 1—З-процентіні розчини лізолу — протягом З хв, 50-процентний спирт — до 5xв.
Епізоотологія. Носіями мікроба туляремії є водяні щури, дикі кролі та інші гризуни, які звичайно і заносять інфекцію в господарство. Захворювання від хворих до здорових передається через кровососних членистоногих (ґедзів, мух-жигалок, кліщів дермаценторів, щурячих кліщів та ін.). Серед свійських кролів захворювання передається через кролячі воші і блохи; можливе зараження через ураження шкіри і слизових оболонок, а також через воду і траву, забруднені хворими гризунами. Хворі кролі можуть бути джерелом зараження людей, частіше обслуговуючого персоналу (при зніманні шкурок з хворих кролів, обробці тушок та ін.).
Патогенез. Потрапивши в організм кроля, мікроби проникають у лімфатичні шляхи, потім у лімфатичні вузли і спричиняють запальний процес, що призводить до нагноєння. При проникненні в кров збудник заноситься в селезінку і печінку, де спричиняє утворення гнійничків.
Клінічна картина. Туляремія у кролів протікає нехарактерно, присимптомах, подібних до псевдотуберкульозу, блукаючої піємії та хронічного ластерельозу. У диких кролів і зайців типовим є сильне збільшення та ущільнення шийних, підщелепних, підм'язових і пахвинних лімфатичних залоз.
У деяких випадках туляремія у кролів може протікати безсимптомно. Гострий перебіг туляремії триває до 4—6 днів, а хронічний — 30 і більше.
При розтині в типових умовах виявляють сильне збільшення лімфатичних вузлів, які утворюють так звані бубони. В гострих випадках у селезінці, печінці, очеревині, в легенях помітно множинні, дрібні, а у хронічних випадках великі (до 5 мм) вогнища некрозу у вигляді сіруватих вузликів, які не підвищуються над поверхнею органів.
Діагноз. На підставі клінічних ознак і патологоанатомічної картини, особливо при нетиповому перебігу хвороби, поставити діагноз важко. Тому в усіх випадках при підозрінні на туляремію необхідно проводити бактеріологічне дослідження.
Профілактика та заходи боротьби. Хворих на туляремію кролів негайно забивають. Трупи загиблих і забитих кролів з шкурками спалюють.
Підозрюваних на захворювання і підозрілих на зараження ізолюють окремими групами. У господарстві проводять заходи по знищенню гризунів і кровосисних комах.
Клітки, годівниці та напувалки необхідно старанно очищати та дезинфікувати. Для цього застосовують 2-процентний розчин їдкого натру або калію; 3-процентний розчин ксилонафту; 3-процентний розчин креоліну, розчин хлорного вапна, в якому міститься 2% активного хлору, з розрахунку 1 л на 1 м2; 2-процентний розчин формальдегіду. Для знешкодження, крім хімічних засобів, можна також використовувати вогонь паяльної лампи та окріп.
Обслуговуючий персонал неблагополучних щодо туляремії господарств і робітники, зайняті на переробці шкіряної і хутрової сировини, повинні бути забезпечені спецодягом, дезінфекційними засобами і проінструктовані особами ветеринарно-санітарного і медичного нагляду про правила особистої профілактики.
Карантинні обмеження знімаються через 20 днів після останнього випадку одужання або загибелі тварин.
Псевдотуберкульоз — інфекційне захворювання. На початку виникнення воно протікає гостро, потім підгостро, а наприкінці набуває хронічного, затяжного характеру.
Етіологія. Збудник хвороби — мікроб Pasteurella pseudotu-beculosis, що являє, собою кокоподібну паличку завдовжки 0,6— 0,7 μ і завширшки 0,4—0,8 μ.
Пряме сонячне проміння вбиває збудника псевдотуберкульозу за ЗО хв, розсіяне — за 8 год, при температурі 60° він гине протягом 10 хв. Однопроцентний розчин карболової кислоти вбиває його за 5 хв; 2-процентний— за 2 хв; а 1-процентний розчин сулеми та 40-процентний спирт — блискавично.
Епізоотологія. Носіями збудника псевдотуберкульозу у природі є дикі кролі, зайці, хатні сірі миші і ховрахи. Від цих тварин і хворих кролів мікроорганізми потрапляють у корми, а звідти разом із кормовими масами і водою у травний тракт свійських кролів. Хворі кролі є основним джерелом поширення мікробів і забруднення підстилки і корму. Збудник може проникати в організм кролів не тільки через кишечник, але також і через статеві органи та органи дихання. До хвороби сприйнятливі кролі будь-якого віку.
Патогенез. Бактерії, що потрапили в організм тварини, проникають у лімфатичні шляхи і вузли, у стінку кишечника, печінку, селезінку, рідше в легені, нирки, піхву, матку і спричиняють запально-некротичіний процес в місцях осідання. В уражених місцях утворюються вузли, які спочатку складаються з лімфоїдних клітин та ексудату, а потім швидко піддаються сирнистому переродженню і некрозу. Некротизовані ділянки (вузли) містять кашкоподібну масу шаруватої будови; навколо них часто утворюється сполучнотканинна капсула.
Клінічна картина. Ознаки хвороби нехарактерні. Кролі втрачають апетит, стають малорухливими, пригніченими. Поступово розвивається прогресуюче схуднення і виснаження; вовна скуйовджена, без блиску. При хронічному перебігу нерідко спостерігається пронос, опухання лімфатичних вузлів, особливо мезентеріальних, які можна прощупати через черевні покриви. Хвороба часто супроводжується явищами гнійного кон'юнктивіту. Дуже часто наприкінці захворювання виникають напівпаралічі і паралічі. При гострому і підгострому перебігу хвороба триває до 4—8 днів, а при хронічному — 1—1,5 місяця.
При розтині характерною ознакою є наявність у кишечнику, особливо під серозною оболонкою тонкої і сліпої кишок, численних жовтуватого кольору вузликів завбільшки від просини до горошини. Іноді ці вузлики зливаються і утворюють гроноподібні горбки. У деяких випадках псевдоту-беркульозні вузлики мають форму зірки. У тканині печінки розсіяні численні круглі вузли завбільшки з горошину, що містять сирнисту масу. Селезінка збільшена, темно-червона, з численними псевдотуберкульоз-ними вузликами (рис. 7). У черевній порожнині міститься багато серозної рідини.
Страницы: 1, 2, 3, 4
