· експертизи фінансової та операційної діяльності;

· підготовки оглядів діяльності товариства та розробки рекомендацій щодо підвищення її ефективності. Заз-начене рішення має рекомендований характер.

Як свідчить світова практика, підрозділ внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту), зокрема ревізійної роботи, повинен займатися оцінкою функціонування системи внутрішнього контролю, виявленням ризиків.

Система внутрішнього контролю - це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою забезпечення (наскільки це можливо) правильного й ефективного ведення господарської діяльності (в тому числі дотримання політики управлінського персоналу), збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання, безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи.

Підприємницький ризик характеризується як небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.

Кожному ризику відповідає свій прийом керування ризиком. Кваліфікаційна система ризиків містить у собі категорії, групи, види, підвиди і різновиди ризиків.

У залежності від можливого результату (ризикованої події) ризики можна розділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.

Чисті ризики означають мож-ливість одержання негативного чи нульового результату.

Спекулятивні ризики полягають у можливості одержання як позитивного, так і негативного результату.

Систему контролю потрібно організувати таким чином, щоб контроль здійснювався не за певний період, а щодня, щохвилини, і тоді він зможе охопити все інформаційне середовище підприємства.

Комплектність персоналу, що здійснює функції контролю, є найважливішою характеристикою системи внутрішнього контролю. Кадрові проблеми підприємства відображаються на системі внутрішнього контролю. Так, часта зміна бухгалтерів веде до того, що функції обліку й контролю виконуються людьми, що не мають достатнього досвіду й роблять через це більше помилок. Нові керівники й посадові особи можуть бути не повною мірою ознайомлені із системою обліку підприємства й робити технічні й інші помилки.

Побудова логічно стрункої й універсальної системи методик контролю можлива через їх моделювання. Для вирішення проблеми неефективності доцільно покласти в основу моделювання методик внутрішнього контролю соціопсихологічні особливості дій персоналу підприємства. Результативність розробки та досягнення профілактичного ефекту від застосування методик контролю прямо залежить від підготовчих етапів, пов'яза-них з обґрунтуванням їх інформаційної бази. Суть їх зводиться до:

· дослідження мотивації господарських порушень;

· побудови загальної моделі механізму формування господарського порушення;

· типізації господарських порушень;

· побудови окремих моделей різних типів господарських порушень.

Для досягнення мети передбачено вирішення таких завдань:

1. Дати характеристику окремої моделі типу господарських порушень.

2. Розкрити суть типів господарських порушень.

3. Формалізувати елементи окремих моделей типів господарських порушень.

Окрема модель конкретного типу господарських порушень являє собою сукупність загальної логіки побудови окремої моделі та формалізованої си-стеми елементів для кожного конкрет-ного типу порушення.

Перш ніж перейти до розгляду суті запропонованої далі матриці типів господарських порушень (табл. 2), варто звернутися до коментарів низки термінів:

· проти регламентна діяльність персоналу підприємства будь-якого рівня -- порушення чинного законодавства або встановлених на підприємстві внутрішніх регламентів діяльності;

· уповноважені посадові особи в контексті даного дослідження - це персонал підприємства, наділений владними повноваженнями, до обов'язків яких входить санкціонування конкретних операцій і які несуть відповідальність у межах наданих по-вноважень.

Таблиця 2. Матриця типів господарських порушень

3.2. Фінансові методи регулювання діяльності акціонерних товариств

Сфера і напрями політики державного регулювання істотно розширились в умовах розвитку форм власності, зокрема у підприємництві. Роль держави зросла із створення загальних умов для функціонування приватних капіталів до невід'ємної складової частини процесу відтворення. У сучасних умовах державне регулювання економіки покликане вирішувати такі завдання: стимулювання економічного зростання; регулювання зайнятості; заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурі економіки; підтримання експорту. Ринкова економіка розвинених країн на сучасному етапі - це поєднання таких важелів підприємництва, як конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення з вивіреною стратегічною політикою державного регулювання економічних процесів. Про те, що закон про банкрутство повинен застосовуватись до всіх компаній в Україні, і держава не повинна контролювати ціноутворення на вільному ринку.

Самостійним комплексним інструментом державного регулювання економіки виступає державне підприємництво. Державний сектор економіки, в якому реалізується підприємницька функція держави, відіграє важливу роль у сучасних умовах господарювання.

У перехідний період зміни форми власності держава залишається досить вагомим акціонером. На початок жовтня 2004 року на обліку в реєстрі корпоративних прав держави перебувало 1436 господарських товариств, у статутних фондах яких є державна частка. Держава в особі Кабінету Міністрів, ФДМУ, міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади здійснювала управління корпоративними правами держави в 1236 ВАТ і ЗАТ, 88 ТОВ та 35 національних акціонерних і державних холдингових компаніях (НАК і ДХК). Із загальної кількості зазначених підприємств звітність Фонду надають 1359 об'єктів, із них: 315 (23% від загальної кількості) мають у своєму статутному фонді державну частку понад 50%; 522 (38,5%) - від 25% до 50%; 522 (38,5%) - державну частку, меншу 25%. Із 35 НАК і ДХК 26 компаній (74%) мають у статутному фонді 100% державної власності, 5 (14%) -- державну частку від 50% до 100%, 4 компанії - меншу 50%6.

Утримуючи контрольні пакети акцій акціонерних товариств, держава на правах власника визначає умови функціонування своєї власності і встановлює критерії її ефективності, виходячи не з принципів підприємництва, а з огляду на сутність та інституціональні завдання саме державної власності. Державна корпоративна власність -- це необхідний елемент усієї системи державного регулювання в цілому, а не винятково капітал, спроможний продукувати додану вартість.

Прямий вплив на фінансову систему суб'єктів господарювання здійснюється державою за допомогою засобів бюджетно-податкової політики через доходи й видатки центрального уряду і місцевих адміністрацій, тобто через державний бюджет. Мобілізація фінансових ресурсів для забезпечення державних видатків здійснюється за допомогою податків, які одночасно використовуються з метою регулювання економічної діяльності суб'єктів господарювання. Визначальний вплив державного податкового регулювання залежить від вибору податкової сис-теми, рівня ставок оподаткування, видів і розміру податкових пільг.

Податок на прибуток підприємств слід розглядати у взаємозв'язку з особистим прибутковим податком фізичних осіб. Річ у тім, що прибуткове оподаткування акціонерних товариств пов'язане з проблемою подвійного оподаткування - оподаткування прибутку юридичних осіб з подальшим оподаткуванням цього ж прибутку як дивідендів акціонерів тієї ж компанії. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, при оподаткуванні нерозподіленого та розподіленого прибутку знято подвійне оподаткування прибутку акціонерних товариств, оскільки емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. Якщо ж сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов'язань підприємства-емітента з податку на прибуток звітного періоду, то різниця переноситься на зменшення зобов'язань із податку на прибуток такого підприємства у майбутніх податкових періодах.

Наступним чинником впливу на фінансово-господарську діяльність акціонер-них товариств виступає державне регулювання залучення акціонерного та боргового капіталу. Багато змін у звичних механізмах правового регулювання діяльності акціонерних товариств було започатковано у зв'язку з набранням чинності Цивільним і Господарським кодексами України. Сьогодні можна впевнено сказати що, крім законів України "Про господарські товариства" й "Про цінні папери та фондову біржу", Україна отримала ще два законодавчі акти, які містять спеціальні норми щодо створення, існування та ліквідації акціонерних товариств.

Серед принципових нововведень Цивільного кодексу є стаття (п. 3 ст. 155), яка містить вимоги щодо приведення у відповідність величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Відтепер значний вплив на можливість існування товариства мають результати його фінансово-господарської діяльності. Акціонерне товариство повинно після закінчення фінансового року порівнювати вартість чистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів виявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшити останній. У разі, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації. У разі, якщо чисті активи (власний капітал) будуть меншими від статутного капіталу і при цьому меншими, ніж 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки, чинної на момент створення акціонерного товариства, зменшувати ста-тутний капітал буде неможливо й товариство доведеться ліквідувати. Причому законом передбачена саме ліквідація, а не реорганізація в іншу організаційно-правову форму. Навіть більше, для акціонерних товариств у такій ситуації Цивільним кодексом виключена можливість збільшення статутного капіталу (внесення учасниками додаткових вкладів), як це передбачено для товариств з обме-женою відповідальністю.

Таким чином, у цьому випадку метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. Тому на акціонерні товариства тепер дивитимуться через призму величини його статутного капіталу, а ситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стає неможливою.

У разі емісії акцій за рахунок нарахованих дивідендів та індексації балансової вартості основних фондів продаж акцій не здійснюється, а структура акціонерного капіталу не змінюється, хоча розмір статутного капіталу збільшується. За своєю суттю реінвестиція дивідендів є додатковою емісією за рахунок прибутку підприємства, наявність якого, за підсумками фінансового року, є обов'язковою. У такому випадку існують певні переваги з точки зору оподаткування акціонерного товариства. Згідно з пп. 7.8.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 року акціонерне товариство не робить авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 25% від суми дивідендів, призначеної для виплати, за умови, що така виплата не змінює пропорцій участі усіх акціонерів. Відповідно до пп. 3.2.7 Закону України «Про податок на додану вартість» така операція не є об'єктом оподаткування ПДВ. За допомогою такого підходу до оподаткування реінвестованих дивідендів держава стимулює розподіл прибутку, спрямований на збільшення величини статутного капіталу акціонерних товариств. Для фінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнім часом розпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансового ринку, використовуючи з цією метою такий фінансовий інструмент, як корпоративні облігації.

Щодо формування боргового капіталу шляхом випуску корпоративних облігацій, то законодавством для акціонерних товариств встановлювалося обмеження на обсяг таких емісій величиною статутного фонду. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 року акціонерні товариства могли випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Обмеження щодо випуску облігацій іншими видами підприємств не встановлені. Зазначені умови створили негативну практику, коли при обмеженні емісійних можливостей акціонерних товариств випуск облігації їхніми дочірніми структурами фактично нічим не регулювався.

3.3. Захист реєстру акціонерного товариства - головне завдання у відбитті рейдерської атаки

Рейдерська атака на акціонерне товариство не обходиться без контакту загарбника та компанії -- власника реєстру акціонерів. По-перше, через те, що в реєстратора зберігається ключовий для будь-якого АТ документ -- реєстр акціонерів. У ньому міститься інформація про власників підприємства та про належні їм пакети акцій. Саме через реєстратора найлегше отрима-ти інформацію про колишніх і теперішніх акціонерів товариства, їхнє місцезнаходження, історію придбання цінних паперів та кількість акцій у кожного власника. Не одержавши цих відомостей, рейдер зазвичай не починає атаки. По-друге, тільки реєстратор має повну і оперативну інформацію про всі угоди купівлі-продажу, дарування, застави та інші операції з акціями підприємства.

По-третє, відповідно до чинного законо-давства новий власник цінних паперів може реалізувати свої права акціонера тільки після внесення змін до реєстру. Знову ж таки, задіяний реєстратор. Ставши акціонером, загар-бник набуває право голосу, право на одержання інформації про господарську діяльність товариства, право вимагати проведення незалежної аудиторської перевірки, а також доступ до установчих документів, протоколів загальних зборів акціонерів та спостережної ради товариства. Якщо ж реєстратор довгий час під різними приводами не буде вносити зміни до реєстру акціонерів, дії рейдера будуть заблоковані і компанія-жертва матиме змогу підготуватися до відбиття атаки. Таким чином, успіх або невдача рейдерської атаки багато в чому залежить від відносин між акц-іонерами товариства і власником реєстру.

Один з варіантів убезпечити себе від шахрайства з реєстром під час рейдерської атаки на підприємство -- вести реєстр самостійно. За чинним законодавством, якщо в АТ менш ніж 50 акціонерів, то компанія не зобов'язана звертатися до послуг спеціалізованих підприємств. У такому разі небезпека несподіваної зміни складу власників є мінімальною. Крім того, керівництво підприємства буде в повному обсязі і вчасно дізнаватися про всі угоди з акціями, знати про інтерес, який проявляють треті особи до списку акціонерів і госпдіяльності товариства. Експерти, що рекомендують цей спосіб захисту, не враховують принаймні однієї істотної деталі -- вразливості реєстру при силовому вторгненні рейдера на підприємство.

Найкращий варіант - організувати власну компанію-реєстратора, єдиним засновником якої буде акціонерне товариство. Причому розташуватися компанія має за іншою адресою, ніж саме АТ (можливо, навіть в іншому місті). У такому разі гарантується лояльність реєстратора. Адже основним, а часто і єдиним клієнтом такої компанії є товариство-засновник.

Більшість вітчизняних АТ користується послугами незалежних компаній-реєстраторів. Утім, незалежність таких компаній є радше номінальною - неабияка частина українсь-ких реєстраторів так чи інакше пов'язана з якоюсь ФПГ. Тому є ризик, що рейдерську атаку на підприємство може замовити ФПГ, яка контролює реєстратора. У такому разі різко зростає ймовірність зникнення справжнього реєстру і появи списку акціонерів, зручного для загарбника.

Кращий варіант -- довірити ведення реєстру акціонерів професійній компанії-реєстраторові з перевіреною репутацією, яка веде реєстри акціонерів підприємств стратегічного масштабу.

Безпеку таких компаній гарантують професіонали, вони мають змогу використовувати адміністративний ресурс, причому не лише свій, у деяких випад-ках -- і своїх клієнтів. Такий реєстратор зможе на якийсь час навіть затримати виконання судової постанови, що зобов'язує передати іншому реєстраторові реєстр акціонерів компанії-жертви.

Висновки

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить пор пайову участь у статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управління ним, дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Фінансову структуру капіталу акціонерного товариства утворює співвідношення власного і позикового капіталу. Тенденція переважання власного капіталу в структурі фінансового забезпечення акціонерних товариств в Україні є доволі стійкою, що обумовлене їх низькою інвестиційною привабливістю та слабким розвитком ринкових механізмів і, перш за все, банківської системи та фондового ринку.

Література

1. Новое в законодательстве Украины о предпринимательстве (Серия «Законы Украины»), Харьков, «Одиссей», 1998-255 с.

2. Хозяйственный кодекс Украины (по состоянию на 15.08.2006), Харьков, «Одиссей», 2006 - 255 с.

3. Єщенко П.С., Балкін Ю.І. сучасна економіка, навч.посіб.-К., Вища шк..,2005 - 327 с.

4. Основи економічної теорії: Підручник. Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві. Ю.В. Ніколенко, М.М. Віденко, А.В. Шегун та ін., К., Либідь, 1994 - 272 с.

5. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики. Учеб.пособие - К., Вища шк. - Знання, 1998 - 478 с.

6. Сугеев И.В. Экономика предприятия. Учеб. пособие, М., Финансы и статистика, 2004 - 304 с.

7. Грузинов В.П. и др.. Экономика предприятия. Ученик для ВУЗов (под ред.. проф.. Грузинова В.П.), М., банки и биржи, ЮНИТИ, 1998 - 535 с.

8. Економіка підприємства. Навч.посіб. За ред.. А.В. Шегун - К., Знання, 2005 - 431 с.

9. Василик О.Д. Теорія фінансів., К., НІОС, 2001 - 328 с.

10. Тренінг-семінар «Менеджер малого бізнесу», К., Гештальт, 1997 - 183 с.

11. Журнал «Актуальні проблеми економіки» № 5, 2005

12. Журнал «Фінанси України» №2, 2004; №4, 2007; №9, 2005

13. Журнал «Економіка України» №2, 198; №1, 2005

14. Журнал «Економіка і держава» №1, 2008

15. Журнал «Фондовий ринок», №22, 2007

16. Економіка підприємства. Підручник за редакцією С.Ф. По кропивного, К., КНЕУ, 2001 - 528 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5