Раніше, ніж на Русі, склалися держави у Великій Моравії та Хорватії--у слов'ян, які контактували з більш розвинутими суспільствами--франкським та візантійським. Полабські й поморські слов'яни відстали у своєму розвитку. Найбільш синхронно з Руссю розвивалися Чехія й Польща. Тут складання держав відбувалось у межах ІХ-Х ст.; до кінця Х ст. закінчилося підкорення князями, відповідно, чехів і гнезненських полян сусідніх слов'янських перед державних спільностей і остаточно виникла нова, державна територіально-політична структура.
У цілому розгляд питання про роль норманів на Русі крізь призму зіставлення особливостей і темпів державотворення у східних слов'ян та в інших слов'янських землях приводить до висновку. Що вихідці із Скандинавії, незважаючи на їх значну роль у "зовнішніх" проявах цього процесу, не мали помітного впливу на його принципові характерні риси і темпи розвитку.
5.Київські князі Аскольд і Дір.
Під 862 р. літописець згадує київських князів Діра і Аскольда. Очевидно, вони були останніми зі слов'янської династії князів, початок якій поклав Кий. Правили вони, напевно, у різні часи. Їхнє князювання позначилося низкою видатних подій. Дір князював у 30-50-х роках ІХ ст. Він уже володів багатьма містами, значною територією. До його столиці приїздили купці з інших країн.
Досить ефектно князівство Аскольда сповістило світ про своє існування й початок боротьби за першість із Візантією на Чорному морі. У 860 р. руський флот із 200 лодій раптово вдерся до бухти Царгорода (Константинополя). Напад виявився настільки несподіваним, що берегова сторожа не встигла натягти над поверхнею води велетенський ланцюг і зачинити вхід до бухти. Візантійському урядові довелося сплатити контрибуцію ватажкові русичів, аби він припинив облогу й повернувся додому.
Вирішальний крок на шляху до східнослов'янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: “Хай буде Київ матір'ю градам руським”. З того часу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі.
6.Розвиток Київської Русі
Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зі свідченням “Повісті временних літ” зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.
Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племінні об'єднання - чудь і меря.
В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства -- примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними актами молодої держави.
Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо й послідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних слов'ян. Справу Олега, за свідченням “Повісті временних літ”, 912р. продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали після звістки про смерть Олега.
На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.
Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.
Святослав, син Ігоря, був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона виявила себе розумним, енергійним та далекоглядним діячем. Ольга жорстоко придушила повстання древлян навесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.
В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту укладення союзної русько-візантійської угоди, але очікуваного результату вона не дала. Незадоволена княгиня демонстративно запросила до Києва єпископа і священників з Німеччини. Коли ж місія прибула, виявилось, що справжніх намірів хрестити Русь Ольга не виношувала. Коли і за яких обставин стала християнкою сама княгиня, невідомо. Можливо, вона хрестилася у Києві, де вже була церква св. Іллі. Легенда про хрещення Ольги в Константинополі, ймовірно, народилася пізніше і була пов'язана з конкретними завданнями поширення християнства на Русі.
Недовге князювання Святослава (964-972) сповнене майже безперервними походами і битвами, внаслідок яких Руська держава значно розширилась. Він повернув до складу Київської Русі племінне княжіння в'ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги.
По тому, 968р., Святослав задав поразки Хозарському каганатові. Далі Святослав втрутився у війну між Візантією й Болгарією. Того ж таки 968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчасно попереджений гінцем Святослав спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п'ять довгих років, він дещо занедбав державні справи.
Однак було б однобічно й неправильно розглядати Святослава виключно як завойовника. Святослав провів адміністративну реформу, перед тим як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив своїм намісником у Києві, молодшого Олега - в Овручі, а позашлюбного сина - Володимира він послав правити від свого імені до Новгорода. Цей захід поклав початок державній реформі, в результаті якої вся давньоруська держава опинилася під владою однієї князівської династії.
Другий похід Святослава на Болгарію не мав успіху. Повертаючись до Києва Святослав загинув в бою з печенігами.
Між його синами розпочалася боротьба за владу. Олег і Володимир не бажали визнавати верховним князем старшого брата. У свою чергу Ярополк вирішив приборкати братів і стати єдиновладним володарем Русі. З цією метою він у 977р. вирушив з військом на Овруч. Олег програв йому битву і загинув. Володимир не став чекати поки Ярополк нападе на нього. Він набрав військо із варягів і в 978 рушив на Київ. У короткій війні між братами Ярополк загинув, і 11 червня того року, за свідченням автора середини ХІ ст. Іакова Мніха, Володимир вокняжився в Києві.
Форму Руської держави ІХ-Х ст. історики визначають як дружинну, адже панівний прошарок складався з верхівки княжої дружини. Протягом тривалого часу вона утворювала примітивний адміністративний апарат, стягала дантну й чинила суд на місцях.
7.Розквіт Русі за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого
Існування цієї форми державності завершилося за Володимира Святославовича (978-1015), прозваного згодом Великим. Із другої половини його князювання Русь набула ознак ранньофеодальної монархії. Своєю діяльністю він ніби з'єднав дві доби: пізню родоплемінну й ранню феодальну.
Князівська дружина перестала брати участь у державних справах. На перший план висунулися бояри, прошарок яких складався з тих же старших дружинників та вихіжців зі старої племінної аристократії.
Володимир очолив державу, котра була на той час усе ще не досить консолідованою. Влада племінних вождів і князів на місцях, у віддаленні від центру на багато днів кінного шляху. була майже безмежною. Вони неохоче виконували накази київського князя й привласнювали багато данини, що належала йому. Протягом 981-984 рр. Володимир повернув до складу Русі землі племінних княжінь хорватів та дулубів, відновив владу Києва над княжіннями радимичів і в'ятичів.
Близько 988 р. Володимир провів адміністративну реформу. Вождів основних племінних княжінь замінили 12 його синів. Так було зламано сепаратизм племінної верхівки, а Русь стала об'єднаною країною. Це значно зміцнило систему державної влади на місцях: в усіх ключових містах від імені київського князя збирали данинсу, управляли і чинили суд його намісники (сини й старші дружинники), котрі у свою чергу мали у підлеглості урядовців нижчого рангу, які порядкували у волостях.
Князь докладав величезних зусиль до зміцнення рубежів держави. Наприкінці Х ст. була створена величезна за розмахом (вали простягалися майже на тисячу км.) складна й розгалужена система валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від печенігів.
Володимира можна назвати першим реформатором на Русі. Крім адміністративної він провів і судову реформу. У літописі Нестора читаємо, що Володимир разом з дружинниками дбав про “Устав земляний”, ішлося про вироблення закону, що регулював би правові відносини в суспільстві. Родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне.
Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.
“Вибір віри”, зроблений 988 року князем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим. До візантійської орбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційне тяжіння , і економічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг у греки, і загальнополітичні розрахунки.
Охрещення Володимира та його одруження на сестрі візантійського імператора ввело київських володарів до християнської сім'ї європейських правителів.
Страницы: 1, 2, 3
