Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі "Про природу речей" поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних "начал", тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з'єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.
Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з'явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об'єднуватись у сім'ї, а сім'ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з'явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності [14].
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Иарк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігіозної старовини, римського театру, латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було вточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв'язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.
Ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь і нараховували велику кількість яскравих представників, з яких найбільш знаменитим був Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувались, їх читала широка публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у містах Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і суворий аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо процвітав до 50-их років І століття до нашої ери, після чого популярнішим став аттицизм, якого дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести, інтонації голосу, на оригінальні звороти мови, на влучні дотепи, які могли образити або добити противника. Особливе значення мали політичні промови, найбільш яскравими зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліни.
Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську і громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того, щоб створити ілюзію найбільшої об'єктивності. Насправді "Записи" написані Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і згладити, де це можливо, невдачі. Сучасників і нащадків захоплювала сувора простота, стислість і разом з тим виразність стилю Цезаря, що писав свої твори в таборах і походах. Про свою політичну програму і справжні наміри Цезар в цих творах умовчує, дотримуючись офіційних версій. Наприклад, війну з Аріовістом він виправдовує проханням жителів Галлії допомогти їм, початок громадянської війни - своїм прагненням захистити народних трибунів,
У творах історика Саллюстія йде мова про війну з Югуртою, про знову Катіліни, Йому належить також " Історія", що охоплює період з 78 по 67 р. до нашої ери. Яскравими фарбами змальовує він ганебне запроданство знаті під час Югуртинської війни, її розбещеність, що породила Катіліну і їй подібних. Але і римські низи, на думку Саллюстія, спотворились внаслідок убогості і неробства не менше за нобілітет. Цим "низам" він протиставляє справжній народ, який, як він вважає, повинен складатися з вільних, рівних землевласників. Особливою його симпатією користувалися популяри типу Марія.
Для ранньої римської поезії характерне наслідування класичним зразкам. Першим римським поетом вважається Лівій Андроник, за походженням грек з Тарента, привезений в 272 р. до нашої ери бранцем до Рима. Він переклав латинською мовою "Одіссею" сатурнічним віршем. Його молодшим сучасником був Гней Невій, автор епічного твору про першу Пунічну війну і ряду трагедій. Після другої Пунічної війни з'явилися твори Еннія, який довгий час користувався славою одного з найвидатніших поетів. Найбільш відомим його твором були "Аннали", написані вперше введеним ним у римську літературу гекзаметром [2].
Вже у другій половині ІІІ ст. до нашої ери розроблявся жанр римської комедії. Умбрієць Тіт Макцій Ппавт був автором ряду комедій, написаних надзвичайно живою, образною і простою народною мовою. До нас дійшла 21 комедія Плавта, найбільш відомими з яких є "Амфітріон", Кубишка", "Хвалькуватий воїн ". У творах Плавта прослідковуються соціальні мотиви, з позицій плебеїв він виступає проти лихварства, розкоші, розкладання патріархального устрою сім'ї, проти легковажних "грецьких правів". Комедії Плавта користувалися величезним успіхом у глядачів.
Твори іншого автора комедій карфагенянина Публія Терніція Африканця були розраховані на освічену публіку. Він написав всього 6 комедій, найбільш відомими з яких є '"Дівчина з Андроса", "Євнух", "Самогубець", Гай Луцилій був родоначальником цілком нового літературного жанру, що в майбутньому мав стати специфічним римським жанром - жанром викривальної сатири.
Лірична поезія зародилася у І ст. до нашої ери в колі молодих поетів, серед яких найбільш талановитим був Катул. Він першим у латинській поезії запровадив вживання різних розмірів. До речі, грецькій поезії цей метод був уже давно відомий. Найбільш відомі його ліричні вірші присвячені Лесбії -так Катул називав Клодію, сестру народного трибуна Клодія. Клодія була типовим представником свого часу, коли у вищих класах "погляди предків" прийшли в повний занепад, і стара непорушна римська сім'я змінилася "легковажним зв'язком" двох осіб різної статі. Любовні пригоди Клодії були відомі всьому Риму. У присвячених їй віршах Катул з дивовижною щирістю і силою відобразив свою палку (хоча і змішану з презирством) любов, болісні ревнощі, гіркоту розривів і щастя примирень. Ці вірші стали не лише основою подальшого розвитку римської лірики, але й кращими її зразками.
Циркові видовища користувалися в Римі великою популярністю з найдавніших часів. У 254 р, до нашої ери вперше були влаштовані гладіаторські ігри, які з середини II ст. до нашої ери стають улюбленою розвагою римлян. На влаштування ігор витрачаються вельми значні суми грошей. Також серед широких верств населення користувалися успіхом короткі сценки й фарси, так звані аттелани і міми, що виросли з чисто римської народної гри. У них брали участь веселі персонажі: шахраї, нахаби, виводилися на сцену і прості ремісники й селяни. Наприкінці періоду республіки особливою популярністю користувалися міми Сира, на основі яких пізніше створюються приказки і дотепи.
Подальший розвиток римської архітектури й образотворчого мистецтва відбувається у ІІІ - І століттях до нашої ери У містах зводяться громадські будівлі абсолютно нового архітектурного стилю - базилики, на початку ІІ ст. до нашої ери з'являються монументальні декоративні споруди - тріумфальні арки.
Безліч статуй, якими сьогодні прикрашені римські площі, громадські й приватні будівлі, були привезені з завойованих грецьких міст у Рим в якості воєнної здобичі. Самі римляни створюють новий жанр скульптури, у якому вони досягають великої ден коналості - реалістичний скульптурний портрет. Слід відмітити також розвиток фрескових розписів, які з ІІ ст. до нашої ери починають застосовуватися головним чином для декоративних цілей.
Населення Італії їде до Рима цілими натовпами, в ньому живуть провінціали - головним чином греки, сирійці, євреї. У місті зводяться прекрасні будівлі. Форум перетворюється на площу, прикрашену храмами, базиликами, портиками, арками, скульптурними статуями. Так, Помпей побудував перший кам'яний театр, Цезар - чудовий новий Форум, що став згодом зразком споруди такого типу [7].
4. Культура Римської імперії в період найбільшої могутності
Важливий|поважний| чинник|фактор|, що впливав на характер|вдачу| давньоримського мистецтва, величезний простір його поля дії. Динамічність і постійне розширення територіальних рамок давньоримського мистецтва з|із| включенням|приєднанням| в його сферу вже в V столітті|віці| до н.е. етруських, італійських, гальських, єгипетських і інших форм, з|із| особливим значенням грецьких, не може бути пояснено тільки|лише| властивостями римського художнього потенціалу. Це процес, пов'язаний з розвитком загальноєвропейського мистецтва, в якому римський початок грати роль особливу - інтерпретатора і хранителя|охоронця| художньої спадщини античної епохи при одночасному виявленні власне своїх римських принципів. У римському горнилі сплавлялися різні художні цінності, щоб у результаті з'явилася|появилася| абсолютно|цілком| нова, така, що не виключала, проте|однак|, традицій античності, середньовічна естетична практика. Від піренейських берегів Атлантичного океану до східних меж|кордонів| Сірії|Сирії|, від Британських островів до Африканського континенту племена і народи жили у сфері впливу художніх систем, які диктувалися столицею імперії. Тісне зіткнення римського мистецтва з|із| місцевим - приводило|призводило,наводило| до появи своєрідних пам'ятників. Скульптурні портрети Північної Африки вражають|приголомшують| в порівнянні із столичними експресивністю форм, деякі британські - особливою холодністю, майже манірністю, пальмирские| властивою східному мистецтву витіюватою орнаментикою декоративних прикрас|прикрашань| одягу, головних уборів, коштовностей. Та все ж не можна не відзначити, що до середини I тисячоліття н.е., в кінці|у кінці,наприкінці| античності, в Середземномор'ї дали про себе знать тенденції до зближення різних естетичних принципів, що в значній мірі|значною мірою| визначили культурний розвиток раннього середньовіччя.
Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до того, що місто Рим стало економічним, культурним і політичним центром величезної держави. Це було гігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що мешкали в ньому, створювало враження, ніби вони є мешканцями ойкумена - центра цивілізованого світу. І це твердження недалеке від істини, оскільки саме в межах Римської держави склалася древня цивілізація, яку називають античною культурою.
Зупинимося на матеріальній культурі Римської імперії в І - II століттях нашої ери В цей час велика кількість міст у своєму архітектурному стилі намагалися наслідувати приклад столиці - Риму. їх прикрашали прекрасними храмами місцевих і загальноімперських божеств, палацами, базиликами, портиками для прогулянок, а також громадськими будівлями і будівлями для розваг - театрами, амфітеатрами, цирками. В амфітеатрах проходили вистави: травля звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках відбувалися перебіги на запряжених четвірками коней колісницях - квадригах. Амфітеатри ж, окрім відомого римського Колоссея (Колізея), що був споруджений у 80 році та вміщав до 50 тис. глядачів, збереглися у Парижі, Арле, Вороні, Капуї, Помпеях, Пулі, Тобурі, Тунісі тощо. Всі ці споруди і будівлі прикрашалися витворами мистецтва - рельєфами, статуями тощо. В І - II століттях, нашої ери міські вулиці були вимощені каменем, мали підземну каналізацію та гігантські водопроводи - акведуки. Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агорами на Сході й форумами на Заході) були прикрашені численними портиками, храмами й базиликами. На інших площах споруджувалися тріумфальні арки і кінні статуї правителів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
