15
Водночас перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров ї і психіці Махна. Він захворів на туберкульоз і наслідок цього залишився без однієї легені. З нетерпінням чекав він відзначенням 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. Першу світову війну, на відміну від багатьох інших арештантів, він зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числі його братам, яких він любив. Знав Махно і те, як негативно може вплинути на становище селянських сімей воєнне лихоліття. Адже ще в період російсько-японської війни 1904-1905 р.р. його брат Савка воював у Маньчжурії і потрапив у полон. На все життя вкарбувались в його юнацьку пам'ять ті нескінченні місяці, коли вся сім я з нетерпінням чекала повернення старшого брата додому. Важко сказати, чим би закінчилося перебування Махна за товстими мурами Бутирки, якби не Лютнева революція. Вийшовши після повалення самодержавства з тюрми на вулиці Москви, Махно загубився в людському вертепі і зрозумів правоту цезаревих слів, що краще бути першим у провінції, ніж другим у столиці. Після кількох тижнів роботи в анархістській організації, розпрощавшись з П.Аршиновим, він поїхав на батьківщину.
Повернувшись 23 березня в Гуляйполе, Махно в очах односельців постав справжнім героєм. Жадоба діяльності і влади переповнювали його. Махно почав об'єднувати навколо себе близьких по духу людей, для того щоб заволодіти землею та займатися вигоном з свого тіла паразитів, які б'ють байдики та живучи у розкоші. Він щиро вважав, що своєю боротьбою з експлуататорами сприяв поваленню самодержавства і заслужив значно більшого, ніж інші. Тому, об єднавши колишніх “експропріаторів” і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, він повів боротьбу з тими, хто після Лютневої революції захопив владу в Гуляйполі. Це були в основному офіцери кулеметної команди 8-го Сербського полку, який тут дислокувався . Вони створили “Громадський комітет” і намагалися втілити в життя політику Тимчасового уряду.
Махно зажадав створення “Селянського союзу”, який мав би право контролювати дії комітету. Він користувався великою підтримкою не лише селянства, яке бачило в ньому “страждальника за інтереси трудівників села”, але й місцевих робітників. Не останню роль відіграв і той факт, що, повернувшись до Гуляйполя, Махно одразу став працювати маляром на заводі “Богатир”.
У квітні було створено “Селянський союз” на чолі з Махно. Крім того, він увійшов до складу “Громадського комітету”. Добре вивчивши своїх політичних суперників, Махно став справжнім диктатором у Гуляйполі та окрузі. У серпні 1917 року він очолив Раду робітничих і селянських депутатів, 4 жовтня був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував рядом інших організацій Гуляйполя, що виникли тоді. Авторитет Махна зростав дуже швидко. Заперечуючи будь-яку владу, Махно добився ухвалення такої резолюції: “Гуляй польський районний з'їзд Рад трудящих рішуче засуджує претензії урядів Тимчасового уряду в Петрограді і Центральної Ради у Києві на управління життям трудящих і закликає Ради на місцях, усе трудове населення, яке згуртувалося навколо них, ігнорувати будь-які розпорядження цих урядів. Народ - правитель для себе, у своєму середовищі. Це його споконвічна мрія і настав час втілити її в життя. Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належати трудящим. Трудове селянство - господар землі, робітники - господарі фабрик і заводів”.
Перемогу Великого жовтня і проголошення Радянської влади на Україні Махно зустрів схвально. Крім того, революцію підтримували селянські маси, захищати інтереси яких він взявся. “Я стверджую з життєвого досвіду районів, за якими я серйозно слідкував, - писав він згодом, - що у перші два місяці, а саме у листопаді та грудні, торжество Жовтневого перевороту в Росії українськими трудівниками на місці тільки віталося”.
“... задушити російських та українських робітників і селян, повернути землі поміщикам, фабрики і заводи -банкірам, владу - монархії”, виношуючи плани пограбування і колонізації східних районів, розпочала наступ на величезній території від Балтики до Чорного моря. На боротьбу проти німецько - австрійської навали піднялися революційні сили країни. Однак молода Республіка Рад не могла протистояти інтервентам і змушена була, щоб завоювати необхідний перепочинок, підписати грабіжницький Брестський мир. Переважаючі сили окупантів і Центральної Ради, долаючи опір радянських військ, просувалися в глиб України.
Махно різко виступив проти політики Центральної Ради, звинувативши її у зраді інтересів революції, і одночасно підтримав підписання Брестського миру, вважаючи його одним з найбільш розумних і тактичних маневрів у тій ситуації селянства, яке отримало землю і більше думало про весняну сівбу, ніж озброєний опір, не дуже поспішало поповнювати махновські загони. До того ж українські буржуазні націоналісти розпустили чутки, нібито німці везуть ешелони мануфактури, інші необхідні в побуті товари, які будуть дешево розпродувати. Деякі агенти Центральної Ради, навпаки, залякували селян тим, що австро - німецькі війська спалюють села, мешканці яких чинять опір окупантам. Махно розумів, що лише маючи численні добре озброєні загони, він становитиме реальну силу, тому, крім своїх анархістів, він вербував солдатів, що поверталися з фронту. Однак озброїти їх могли тільки радянські війська, які вели бойові дії проти Центральної Ради та іноземних інтервентів.
Страницы: 1, 2