Поступово зростала й чисельність населення регіону, склавши на 1 січня 1944 р. у Ворошиловградській області - 1042887 осіб, на 1 листопада 1945 р. - 1244091 і тільки на 1 грудня 1945 р. - 1388971 особу, тобто 77,3 % довоєнної чисельності населення [15]. При цьому чисельність міського населення стрімко зростала, а сільського коливалося майже на одному рівні. Зрозуміло, що таке зростання не могло пояснюватися тільки природним приростом, бо у тому ж 1944 р. у Ворошиловградській області фіксувався негативний показник природного приросту: народилося 13053 особи, а померло 15497 осіб. Тобто, природний приріст складав - 2444 особи, а по Сталінській, хоча й був позитивним, але досягав тільки 12556 осіб [16]. Отже, зростання чисельності населення регіону, а разом з тим і його трудових ресурсів, відбувалося у перші після визволення роки виключно за рахунок зовнішніх керованих міграцій - оргнаборів, мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, евакуйованих, молодіжних та комсомольських призовів та ін. Більш детально виявити склад прибулих дозволяють звіти облстатуправлінь та окремих підприємств. Так на 1 січня 1945 р. до м. Красний Луч прибуло: 882 - демобілізованих, 727 - репатрійованих, 175 - інвалідів, 40 - евакуйованих, 1568 - інші (оргнабори, мобілізовані до шкіл ФЗН, інтерновані). До Кадієвського району - 2865 демобілізованих, 1500 репатрійованих, 1847 інвалідів, 3589 - інші [17]. Уточнюють картину доповідні записки підприємств. До тресту "Сталінвугілля" у 1945 р. прибуло: за угодами - 782, розконвойованих-227, з ФЗН/РУ - 262, вільнонайманих - 8429, інтернованих - 3327, репатрійованих - 2010 осіб. До тресту "Зуївантрацит": військовополонених - 1095, інтернованих - 1540, оточенців - 596, репатрійованих - 1755 осіб [18]. Проте одночасно йшов й зворотній процес - самочинне залишення підприємств (так звані дезертири виробництва) та виїзд за межі регіону. Наприклад, з Горлівського коксохімічного заводу на початок 1945 р. вибуло 48% робітників, які прибули на протязі 1944 р. При цьому, 68% - самочинно, головним чином мобілізовані з Вінницької та Рівненської областей, а також учні молодіжного відбудовчого загону №18. З тресту "Донбасбудматеріли" вибуло 77%, зі Сталінського металургійного заводу - 34,5% усіх прибулих з інших областей України - мобілізовані по лінії НКО, за оргнаборами, з ФЗН/РУ [19].

І все ж, ця плинність населення компенсувалася постійно зростаючою чисельністю прибулих. Так, тільки у 1945 р. до Ворошиловградської області прибуло - біля 76 тис. осіб [20], а до Сталінської - 195 тис. осіб [21]. Влітку 1945 р. до цього долучилися й депортації українського населення з земель, що відійшли до Польщі. З квітня до вересня 1945 р. в Донбас прибуло близько 4,3 тис. родин. Усе це й забезпечило зростання механічного приросту населення регіону, а разом із тим і зростання загальної чисельності населення, яке склало на кінець війни біля 3 млн. осіб, тобто збільшилось порівняно з вереснем 1943 р. більше ніж на 700 тис. осіб.

Отже, залюднення й формування трудових ресурсів Донбасу у 1943-1945 роках відбувалось головним чином за рахунок керованих зовнішніх міграцій населення, які здійснювалися воєнно-адміністративними методами через молодіжні призови, мобілізації фахівців за лінією НКО, оргнабори, спрямування репатрійованих та інтернованих, розконвойованих та амністованих (не говорячи вже про такий спецконтингент як військовополонені, який не відображали статистичні звіти), що дозволило збільшити чисельність населення регіону й заклало підмурок для його повоєнного залюднення.

У четвертій п'ятирічці, коли й відбулась у головному повоєнна відбудова Донбасу, особливих змін зі станом трудових ресурсів не сталося. Природний приріст продовжував поступово зростати у наступні роки, але голод 1946-1947 рр. позначився на ньому негативно, склавши у Ворошиловградській області біля 10 тис., а у Сталінській - більше 7 тис. осіб. Тому й у наступному році темпи природного приросту хоча й збільшилися, але залишилися досить низькими. Тільки з поступовою ліквідацією наслідків голоду темпи зростання населення збільшуються, перевищивши у Ворошиловградській області у 1949 р. 16,5 тис. осіб і досягнувши у 1951 р. - 32493 осіб [22], а у Сталінській відповідно 59 тис. і 83 тис. осіб [23]. Проте, якщо врахувати, що цей приріст міг стати трудовим ресурсом не раніше ніж через 15-16 років, тобто на кінець 50-х років, то на перший план під час відбудови висувається механічний приріст населення.

Розуміння цього чинника знайшло відображення у постановах уряду, наказах та розпорядженнях міністерств про мобілізації населення, оргнабори, мобілізації молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, молодіжних і комсомольських призовів та ін., тобто шляхом зовнішніх керованих міграцій, які дають стрімке зростання чисельності прибулих до регіону та механічного приросту населення, який і давав збільшення чисельності населення, а відповідно і його трудових ресурсів. У розпал голодомору 1947 р. чисельність прибулих дещо зменшилася, але і при цьому досягла у Ворошиловградській області 151330 [24], а у Сталінській - 258271 особи [25]. У першу чергу це були молоді люди, мобілізовані до шкіл ФЗН і ремісничих училищ та за оргнаборами, які прибували на відбудову шахт, металургійних та коксохімічних заводів. Найнижчий показник прибуття по обох областях припадає на липень-серпень. Такий стан керованих міграцій не міг задовольнити потреб відбудови. Тому 21 травня 1947 р. з'являється постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок проведення організованого набору робітників", згідно з якою голови колгоспів повинні були надавати допомогу уповноваженим з оргнабору у колгоспах, не перешкоджати колгоспникам виїжджати разом з родинами. Членам родин вербованих робітників надавалися пільги, але суттєво змінити становище постанова так і не змогла. Відсутність соціально-побутових умов та тяжкі умови праці, особливо у вугільній промисловості, призводили до великої плинності робітничих кадрів і населення. Тому у 1947 р. механічний приріст дещо зменшився і склав у розглядуваних областях відповідно 52699 і 73567 осіб [26].

І тільки постанова ЦК ВКП(б) "Про стан партійно-політичної роботи на вугільних шахтах Донбасу" від 28 лютого 1948 р. звернула увагу на причину великої плинності кадрів - умови праці та життя прибулих, намітивши низку відповідних заходів, внесла зміни до умов оргнаборів та мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ. Зрозуміло, що соціально-побутові умови не могли швидко змінитися. Як результат, у 1948 р. механічний приріст дещо зменшився, досягнувши 109967 осіб у Ворошиловградській області і 167418 - у Сталінській [27]. Проте збільшилася кількість молоді, яка прибувала за призовами до ФЗН та ремісничих училищ, а також кількість дорослих за оргнаборами. У 1948 р. до Ворошиловградської області прибуло 191526 [28], а до Сталінської - 354064 особи [29]. При цьому фіксувався постійно високий показник щомісячного прибуття. Найбільший відсоток прибулих давали області України. Так, 72% усіх прибулих до Ворошиловградської області склали мешканці України, 17,6% - РФ, 2,3% - Молдавії, 2,5% - БРСР.

У наступні роки чисельність прибулих поступово зменшується. У 1949 р. до Ворошиловградської області прибуло 181067 осіб, а до Сталінської - 306701 особа [30]. При цьому 58,3% прибули до Ворошиловградської області з УРСР, 32% - з РФ, 2,9% - з Молдавії, 2,6% - з БРСР, а до Сталінської - 65,7% з УРСР, 33,2% - з РФ, 1,1% - з БРСР. Переважну більшість прибулих склали мобілізовані до ФЗН та ремісничих училищ та за оргнаборами.

Ця ж тенденція простежується і у наступні роки, хоча коливання чисельності прибулих помітні ще на початку 1950-х рр. У 1950 р. до Ворошиловградської області прибуло 146307, а до Сталінської - 290507 осіб [31]. У 1951 р. до Ворошиловградської області прибуло 160285, а до Сталінської - 326112 осіб [32]. Як і у попередні роки прибували головним чином з сіл України і Росії. Так, до Сталінської області з областей України прибуло 221115 осіб, або 67,9% від загальної чисельності прибулих. З областей Російської Федерації - 89633 особи, або 27,5%, а з 14 інших республік СРСР - 14723 особи, або 4,6%. З 221115 осіб, що прибули з України, у межах області перемістилося 94738 осіб, або 42,8%, з них - 74119 у містах області і 18612 із сіл до міст області.

Поступова відбудова народного господарства й укомплектування кадрами промислових підприємств, зростання чисельності населення області та його трудових ресурсів призвели до зменшення механічного приросту наприкінці 1940-х- поч. 1950-х рр. У 1950 р. у Ворошиловградській області він склав 47635 осіб, 65,7 % з яких прибули з областей України, 33,2% - Росії, 1,1% - Білорусі, представники інших республік давали негативний показник механічного приросту населення: Молдови - 0,3%, Казахстану - 1,6%. Найбільший приріст дали: Кам'янець-Подільська область - 5304, Житомирська - 3972, Ізмаїльська - 3118, Станіславська - 2690, Воронезька - 4600, Курська - 4023, Ростовська - 2984. У Сталінській області механічний приріст у 1950 р. склав 117562 особи [33]. Найбільше зростання населення за 1948-1949 рр. відбулося в таких містах, як Горлівка - на 29%, Макіївка - на 26,6%, Жданов - на 22,3%, Сталіно - на 21,4%. У містах та селищах міського типу за 1949-1950 рр. населення збільшилося на 289306 осіб, механічний приріст склав 268768 осіб, або 92,2%. Чоловіків у працездатному віці нараховувалося 676988 осіб, з них робітників - 594247, або 87,7%. Жінок нараховувалося 846927, з яких працювало 395180 осіб, або 46,7%. Зріс і віковий склад населення, що пояснювалося механічним приростом населення у зв'язку з відбудовою і розвитком промисловості.

Влітку 1951 р. відбулася остання депортація українського населення з західних земель, що відійшли до Польщі вже у 1951 р., яка стала одним з останніх заходів із залюднення регіону й формування його трудових ресурсів воєнно-адміністративними методами. До Сталінської області було переселено 1962 родини, які розселили по 50-100 родин у селах області [34]. А 21 листопада 1951 року було прийнято нову постанову Ради Міністрів СРСР "Про впорядкування проведення організованого набору робітників", що остаточно закріпила принцип їх добровільності, пільги та відмову від військово-адміністративних методів управління міграціями населення. Це призвело до деякого зниження рівня міграцій. У 1951 р. механічний рух населення у містах і міських поселеннях характеризувався, як і раніше, великим прибуттям населення з інших областей і значним вибуттям осіб. У цей час прибуло 160285 осіб до Ворошиловградської області, а до Сталінської - 326112 осіб, а механічний приріст населення міст і сіл склав відповідно 53367 та 99800 осіб [35]. Чисельність населення Ворошиловградської області на кінець 1951 р. склала 2042 тис. осіб, а Сталінської - 3276 тисяч, усього чисельність населення регіону досягла 5318 тис. осіб. Тобто, чисельність населення Донбасу, а разом з тим й трудових ресурсів, за 1943-1951 рр. досягла й перевищила рівень 1939 р.

Висновки

1. За роки війни чисельність населення регіону зменшилася майже вдвічі, що не давало можливості успішно виконувати завдання з відбудови промислового потенціалу Донбасу. Тому одним з головних завдань стало залюднення регіону й відновлення його трудових ресурсів, вирішення якого відбувалося головним чином за рахунок керованих зовнішніх міграцій (мобілізацій місцевого населення, молоді, депортацій і т.д.), які проводилися воєнно-адміністративними методами.

2. У 1943-1951 рр. у регіон прибуло близько 2,8 млн. осіб. При цьому чисельність прибулих до Сталінської області постійно перевищує чисельність прибулих до Ворошиловградської у 1,5-1,7 рази. Одночасно йшов і зворотній процес - вибуття населення з регіону, незважаючи на адміністративно-командні методи проведення міграцій, проте чисельність населення регіону, а відповідно і його трудових ресурсів, збільшилася майже вдвічі і досягла рівня 1939 р. Основною складовою цього став механічний приріст населення. Природний приріст тільки у 1951 р. наблизився до довоєнного рівня і не міг забезпечити промисловість та сільське господарство виключно місцевою робочою силою, що й стало передумовою проведення керованих зовнішніх міграцій і у наступні роки і подальшого зростання чисельності населення Донбасу і його трудових ресурсів.

3. В цей час складаються й основні пропорції між міським та сільським населенням. Якщо на момент визволення сільське населення перевищувало міське, то на 1951 р. воно складало біля 1/5 загальної чисельності населення регіону, коливаючись приблизно на одному рівні. В той же час чисельність міського населення постійно зростала, передумовою чого були в першу чергу зовнішні міграції. Хоча з початку 1950-х років йде поступове зменшення зовнішніх міграцій, але вони зберігають своє значення у збільшенні чисельності населення і його трудових ресурсів й у наступні роки.

В подальшому доцільне поглиблене вивчення коливань чисельності населення і трудових ресурсів по окремих промислових та аграрних зонах регіону.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Денисенко П.І. Комуністична партія України - організатор відбудови народного господарства республіки (1943-1945). - К.: Політвидав України, 1968; Советский тыл в Великой Отечественной войне. Кн.2.- М.: Мысль, 1974; История рабочих Донбасса. Т.2. - К.: Наукова думка, 1981.

2. Хорошайлов Н.Ф. Деятельность Коммунистической партии по возрождению Донбасса. - К.: Вища школа, 1973; Хорошайлов Н.Ф. Суровые годы войны. - К.: Политиздат Украины, 1977.

3. Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України. - К.: УВС, 1996; Ткаченко А.С. Трудящиеся Донбасса - фронту. - Донецьк: Донбас, 1995 та ін.

4. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам 1917-1967. Т.3 - М.: Политиздат, 1968. - С. 175.

5. Донецкая область в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. - Донецьк: Донбасс, 1980. - С. 224.

6. Державний архів Луганської області (ДАЛО), ф. Р-2519, оп. 10, спр. 7, арк. 164.

7. Державний архів Донецької області (ДАДО), ф. 326, оп. 2, спр. , арк. 72.

8. Правда: выездная редакция в Донбассе. - 1943. - 14 декабря.

9. Донецкая область в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг., с. 224.

10. ДАДО, ф. 326, оп. 2, спр. 32, арк. 70.

11. Донецкая область в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг., с. 209.

12. Правда: выездная редакция в Донбассе. - 1944. - 18 января.

13. ДАЛО. Ф. Р- 2519. Оп. 10, спр. 11, арк. 11.

14. ДАДО, ф. 326, оп.1, спр. 398, арк. 17.

15. ДАЛО, ф. Р- 2519, оп. 10, спр. 7, арк. 12,17.

16. ДАДО, ф. Р - 4249, оп. 1-додат., спр. 543, арк. 2.

17. ДАЛО, ф. Р-2519, оп. 10, спр. 28, арк. 38.

18. ДАДО, ф. Р-4249, оп. 2, спр. 63, арк. 29.

19. Там само, спр. 63, арк. 29.

20. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), ф. Р-582, оп. 11,спр. 42, арк. 4,209.

21. Там само, спр. 41, арк. 21, 51, 68.

22. ДАЛО, ф. Р-2519, оп. 10, спр. 169, арк. 16.

23. ДАДО, ф. Р-4249, оп. 1-дод., спр. 543, арк. 2.

24. ЦДАВО України, ф. Р - 582, оп. 11, спр. 118, арк. 68,122,179, 232.

25. Там само, спр. 119, арк. 41, 98, 154, 289.

26. Там само, спр. 117, арк. 105.

27. Там само, спр. 184, арк. 40.

28. Там само, арк. 60.

30. Там само, спр. 48, арк. 9, 156,213.

31. Там само, спр. 236, арк. 237.

32. Там само, спр. 286, арк. 37,237.

33. Там само, спр. 236, арк. 237.

34. Там само, спр. 286, арк. 326.

35. Там само, спр. 286, арк

Страницы: 1, 2