Таємні через посередників переговори українського гетьмана та шведського короля закінчилися укладенням договору, котрий ліг в основу українсько-шведського союзу 1708 р. Про цю подію, крім короля та гетьмана, було відомо тільки генеральному писарю Орлику та прем'єр-міністру Карла XII графу Піперу. Оригінал договору загинув десь під Полтавою. Граф Піпер власноручно знищив у вогні всі таємні державні папери, мабуть, у першу чергу ті, суто секретні, що торкалися Мазепи. За наказом Петра І їх марно шукали. Перший допит графа Піпера в полоні стосувався відносин Карла XII з українським гетьманом.
До нас дійшло шість статей цього договору, зафіксованих у документі, складеному Пилипом Орликом у 1712 р.
«1. Й. К. В. (його королівська величність) зобов'язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь (мається на увазі гетьман. -- О. А.) і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.
2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що -- як виявиться, належало колись народові українському, передається й задержиться при українськім князівстві.
3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього.
4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; по його смерті, яка -- треба сподіватися -- не наступить ще довго. Стани України заховають всі вольности згідно зі своїми правами та стародавніми законами.
5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено, щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.
6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть Й. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч».
Отже, договір Карла XII й Мазепи був договором двостороннього міжнародного характеру, він відповідав типу союзного договору двох суверенних держав. З одного боку, виступав шведський король, а з іншого -- «гетьман і Стани». Шведський король гарантував Україні її вільний козацький устрій і всі землі, що належали колись до Русі. Мазепа із старшиною дуже виразно поставили справу об'єднання всіх українських земель, і в цьому вони пішли слідами своїх попередників -- Богдана Хмельницького й Карла Х Густава. Швеція ще в 1657 р. гарантувала Богдану Хмельницькому відвоювання всіх українських земель.
У договорі спеціально підкреслювалося, що шведський король ні в якому разі не може претендувати на герб і титул гетьмана України. Обидва ці елементи відігравали велику роль у міжнародному державному праві XVII-- XVIII століть, оскільки були тоді символом і зовнішньою ознакою суверенності краю. Україна мала гіркий досвід із Москвою, в договорі з якою це питання не порушувалося. Царі узурпували титул України. Олексій Михайлович зразу ж став називатися -- «цар Малої Росії». Тому при переговорах Богдана Хмельницького з Карлом Х щодо герба й титулу України робилося спеціальне застереження, яке повторилося і в договорі Карла XII з гетьманом Мазепою.
Поряд із позиціями конституційного характеру в українсько-шведському договорі 1708 р. були положення, що мали тимчасовий характер і спричинювалися тогочасною воєнною ситуацією. У 1708 р. Карл XII вирішив вступити в Україну. Таке рішення зумовлювалось проблемою, яка виникла з постачанням армії продовольства. Становище в Україні на той час змінилося, оскільки Мазепа на вимогу Петра І змушений був відрядити йому 15 тисяч добірного козацького війська, натомість в Україну були введені російські військові з'єднання. Існувала реальна загроза, що прихід шведських армій призведе до появи в Україні додаткових петровських військ.
Після поразки у Полтавській битві Мазепа і Карл XII змушені були тікати, відступили на Дніпро і схоронилися на Молдавщині. Виснажлива подорож утікачів пролягла через Звединівку, Решетилівку, Полтавку, Піски, Федорівку, а потім «Диким полем», на південний схід, через безмежний одноманітний степ, спустошений і обезлюднений. Мазепа, фізично дуже ослаблений, але сильний духом і твердою волею, був проводирем через пустельні степи, які він добре знав. Взагалі, певною мірою завдяки його розумові та знанням Карл XII після Полтавської катастрофи зміг уникнути полону й дістатися до турецьких володінь.
Мазепа два місяці прожив у своєму домі у Варниді, передмісті Бендер. Моральні й фізичні випробування остаточно підірвали його здоров'я. Життя відходило від нього. Він поволі згасав. Дбав про нього всі ці останні дні небіж Войнаровський, який жив у сусідній кімнаті. Часто просиджував з Мазепою вірний Пилип Орлик, якого Мазепа хотів зробити спадкоємцем своєї ідеї. Він передав йому свій політичний заповіт. Відвідував гетьмана й Карл XII. Першого жовтня увечері Мазепа втратив пам'ять і майже добу тривало його марення. Він кликав свою 'матір, говорив про битви. О четвертій годині прийшов попрощатися зі своїм союзником і другом шведський король, а з ним і офіційні представники Англії та Толландаї.
Від полудня другого жовтня навколо гетьманського дому почали збиратися люди -- шведи, поляки, турки, найбільше ж було козаків. У тривожному мовчанні стояли вони весь час, навіть коли розпочалася й довго тривала буря й страшенна злива.
О десятій годині вечора 2 жовтня 1709 р. Іван Мазепа відійшов. На порозі дому з'явився Орлик і сповістив: «Панове козаки, ясновельможний пан гетьман Іван Мазепа вмер». Всі впали навколішки й перехрестилися. Із бендерської фортеці почали бити гармати. З ним зійшов з світу один з найвидатніших діячів України, людина виняткових адміністративних та діпломатичних здібностей. Він прагнув стоворити з України незалежну державу західноєвропейсько типу, з абсолютною владою правителя - гетьмана чи князя. Україну хотів він піднести на вискоий рівень культури.Для України це була колосальна катастрофа. Визвольні плани її зруйновані. Але ім"я Мазепи залишилося для дальшіх поколінь символом бротьби за незалежність України.
Вчинки гетьмана І. Мазепи і досі є предметом прискіпливого аналізу, вивчення. У них - розгадка масштабів його особистості, помислів, культури політичного діяча доби кінця XVII - початку XVIII століть.
Останнім часом ряд істориків звернули увагу на джерела, які начебто суперечать тим уявленням, що склалися після розпаду СРСР в Україні про І. Мазепу як патріота, високоморальну і високоосвічену людину.
Йдеться про епізод кінця 1708 р., коли, за опублікованими історичними документами, гетьман направив до царя Петра І миргородського полковника Данила Апостола з таємною пропозицією видати шведського короля, аби в результаті цього отримати амністію.
“Навіть останній його покровитель та союзник Карл XII був, по суті, їм зраджений, - зазначає І. Андрєєв -- для того, щоб помиритися з Петром, гетьман пропонував захопити короля і привести його царю”. В.Горак у статті “Таємний план українського гетьмана” пояснює згадане тим, що зверхник України “отямився” 2, бо його, мовляв, не підтримали козаки, Батурин був знищений, а відтак у такий спосіб він рятував своє життя.
Відома російська дослідниця історії України Т.Яковлева у науковій розвідці “Мазепа-гетьман: у пошуках історичної об'єктивності” теж присвячує цьому епізоду чимало місця. На її думку, “Мазепі або не вдалося здійснити свій план, або він злякався неминучої розправи з боку Петра”. Не сумніваються у зрадницькій позиції керманича України історики Н. Герасименко, В. Артамонов.
У історичних студіях Д. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, С. Соловйова фігурують два документи, які вони визначили як достовірні. Передусім це лист канцлера Г. Головкіна гетьману І. Мазепі від 22 грудня 1708 року:
“Ясновельможный Господин! Доношение Ваше через господина полковника миргородского его царскому величеству донесено, которой видя Ваше доброе намерение и обращение, принял то милостиво и повелел мне к Вам писать с крепчайшим обнадеживанием, что ежели Вы в том пребывати и начатое намерение свое ко исполнению привесть потрудитесь: то не токмо что Вашу Милость в прежний уряд и свою милость принять, но оную к Вам и умножить изволит, и на те кондиции, чрез помянутого господина полковника предложенные, соизволил и гарантеров, желанных от Вас, для содержания той амнистии принимает, хотя (только надлежить Вашей милости постараться: дабы о известной главнейшей Особе, по предложению своему, безопаснейшим образом постараться, буде-же и самой той Особе и невозможно, то хотя б о прочих знатнейших то учинити по предложению, а удобно то учинится может, понеже наши войска в близости оттуда в местечке Веприк обретаются в готовности, куда и убежище безопасное может от них восприято быть с теми особами). Ответу ж Вашей милости на то предложение, с господином полковником миргородским посланное, по се число не было того ради, понеже сумневались, истинно ль то, но понеже царское величество из присылки сюда от Вас полковника компанейского Галагана с полком и из изустнаго его доношения, от Вашей Милости ему приказанного, истинну того дела признал; того ради повелел мне с крепким обнадеживанием милости своей к Вам писать; впрочем ссылаюся на письмо господина полковника миргородского, не смея более и перу поверить, и не ведая: имеет ли еще Ваша милость при себе с нами учиненную циферь, которую на удачу в сем письме написал”.
Разом з цим посланням І.Мазепі адресований і лист миргородського полковника Д. Апостола, який ніби підтверджує перший: “... И хотя мне сначала и веры не няли и за караулом держали и описывались к двору царского величества, но оттуду получа указа, отпустили меня за караулом к его царскому величеству, где принят я над сподіванне милостиво, и изволил царское величество того предложения, от вашей милости, добродія, приказанного, выслушать у меня сам зело секретно, и хотя то изволил принять зело желательно и весело, однако ж о том сумневался, правду ль я то от вашего сиятельства поведаю, понеже мне от вас на письме подлинно ничего не выражено”.
На перший погляд, ці важливі документи містять дуже багато інформативного матеріалу, який засвідчує про неординарну позицію одних з головних учасників подій 1708 р. в Україні. Звичайно, такі висновки можна зробити, якщо аналізувати лише ці звістки минулого без врахування додаткових обставин, контексту тієї доби. Привід засумніватися у вищенаписаному та ймовірності таємної дипломатії у той час між Петром 1 та І. Мазепою все ж таки є.
Апостол взяв активну участь в серпні 1708 р. у підготовці, а в кінці жовтня у проведенні визвольного повстання. Прагматичний миргородський полковник 20 листопада 1708 р. залишив мазепинців. Відхід сподвижника гетьмана у найкритичніший момент після спалення Батурина є наслідком його зневіри у подальшому успіху визвольної справи. Сам І. Мазепа, вражений розбоєм О. Меншикова, на руїнах гетьманської столиці казав: “Уже тепер в нынешнем нашем нещасливом состоянии всі діла иначе пойдут, и Украина Батурином устрашенная боятися будет едно с нами держать” .
Прагматичний Апостол, який переконався у слабкості шведської та української армій, їх нечисленності (більшість козацьких полків ще до визвольної акції за наказом Петра І були усунуті з теренів Гетьманщини), вирішив припинити боротьбу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
