Слід зазначити, що, не зважаючи на численні труднощі, в останні роки завдяки послідовній позиції Президента України, законодавчій ініціативі Верховної Ради України, діям Уряду позитивні зрушення в сфері освіти все-таки відбулися. Це проявилося і в зростанні заробітної плати освітянам і науковцям (лише у 2003 р. - на початку 2004 р. на 44 %), і в збільшенні вдвічі з 1 липня 2004 р. стипендії студентам та учням профтехосвіти тощо. Однією із складовою модернізації освіти є і широка комп'ютеризація навчальних закладів. Сьогодні у країні комп'ютеризовано 54 % середніх шкіл, з них сільських - 45 %. Міністерство освіти і науки України завершує розробку програми «Навчальне обладнання» задля налагодження виробництва і постачання в навчальні заклади сучасних приладів для вивчення природничо-математичних наук.
В той же час мають місце і численні труднощі. Так, недостатня матеріально-фінансова база освіти (успадкований від СРСР залишковий принцип її фінансування), непослідовність і нерішучість дій верховної влади, економічні негаразди призвели до падіння престижу професії вчителя і до загострення кадрової проблеми навчальних закладів. Гостро стоїть житлова проблема. За словами проректора з наукової роботи НТУУ «КПІ» М. Ільченка: «Треба створити умови, щоб фахівці не виїжджали назавжди за кордон. Причин багато, і це не тільки нікчемна заробітна плата... Щоб у країні залишалися молоді фахівці, завтрашні доценти, професори університетів, їм треба надати можливість отримати житло».
Не можна оминути і такої проблеми, як корупція. Один із членів правління Фулбрайтівського товариства констатував: «Можна з прикрістю констатувати, що нині державна система вищої освіти і науки, за незначними винятками, є єдиною централізованою системою корупції, у рамках якої професіоналізм, висока якість та справжня наука перестали мати будь-яке значення». Окрім того, щоб максимально наблизитися до європейських параметрів, кількість випускників ВНЗ слід подвоїти.
Офіційно Україна приєдналася до Болонського процесу 19 травня 2005 р., зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору освіти до 2010 р. Як відомо, стратегічною метою Болонського процесу є підвищення якості освіти, надійності й конкурентноздатності фахівців, насамперед у європейському економічному, політичному й соціокультурному просторі. Важливою нормою Болонської співдружності освітян є підвищення мобільності викладачів і студентів, самостійності студентів, рівня їх самоорганізації. Для нашої педагогічної освіти це поняття є новим як за змістом, так і за можливостями організації. Важливим завданням модернізації освіти в Україні є: 1) проведення шкільної реформи; 2) розробка навчальних програм у ВНЗ відповідно до модульно-рейтингової технології; 3) упровадження двоступеневої системи навчання (бакалавр та магістр). Ця модель для нас є також новою. Вона потребує розробки сучасних механізмів здійснення навчального процесу, визначення результатів якості освіти, управління навчальним закладом.
Приймаючи ці та інші інновації, вступаючи в Болонський процес, українська освіта, без сумніву, буде все більш помітною і конкурентноздатною у європейському просторі. У майбутньому очікується: 1) поглиблення міжвузівських зв'язків всередині Європи (Україна розглядається як складова цих зв'язків); 2) відродження популярності українського вченого і педагога; 3) українська освіта стане привабливою й все більш цікавою для іноземного споживача та інвестора.
Нині вище керівництво держави особливо зацікавлене у прискоренні інтеграційного або болонського процесу в межах вищої освіти. Така увага влади до цих процесів була викликана насамперед необхідністю демократизувати усі сфери суспільного життя, зокрема через реорганізацію освітньої системи. За задумом українських прибічників болонської ідеї, усталена європейська структура має бути доповнена цінним національно-культурним й науково-технічним надбанням України, оскільки остання не може перебувати поза “глобалізації й універсалізації”. Слід звернути увагу, що Національний технічний університет України "КПІ", один із провідних вітчизняних ВНЗ, займає принципову позицію у цьому питанні. Ми переконані, досвід ґрунтовної підготовки інженерних кадрів “КПІ” може бути використаний і в поширенні ідей Болонської декларації. З огляду на це, привертає увагу навчально-виховний процес в НТУУ «КПІ». Адже тут вдало використано і поєднано з національними традиціями європейський досвід підготовки висококваліфікованих інженерів.
Отже, нові концептуальні засади розвитку національної системи освіти викликають до життя і нові форми навчально-виховного процесу - модульне навчання, інтеграційні курси, поліваріантність навчальних програм та багато інших новацій. Інновації в педагогіці пов'язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття. Ознакою педагогіки нового часу є її інноваційність. Особливостями інноваційного навчання є його відкритість, прогностичність на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях. Інноваційні процеси в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Нова система освіти надасть нові перспективи для студентів і школярів, а визнання українських випускників за кордоном сприятиме формуванню позитивного іміджу України на світовій арені.
Наука - невід'ємна частина буття людини. Вона розвивається нерівномірно - це досить складний процес, який характеризується наявністю протиріч, спадів, підйомів, повернень на новому рівні до старих, давно залишених чи забутих поглядів, боротьби різних думок, гіпотез, теорій, що рідко виходять з цієї боротьби у своєму первісному вигляді, але майже завжди є непомітно мінливими і такими, що перетворюються, вбираючи у себе нові елементи.
У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень.
Проблеми, що переживає наука, безпосередньо гальмують інноваційний розвиток економіки у контексті науково-технічної революції. Враховуючи вітчизняний дорадянський досвід діяльності у науково-технічній сфері, слід активно заохочувати бізнес-структури до співробітництва з науковою галуззю. А для цього необхідно оперативно вдосконалити законодавчу базу і практичну роботу щодо страхування інноваційних ризиків, пільгового оподаткування, трансферу технологій тощо.
Якщо простежити процес реформування науки в незалежній Україні, то можна легко виявити таку закономірність: кожний з урядів свою діяльність у цій сфері розпочинав з досить гучних кампаній. Але не усі вони мали своє логічне завершення і практичне значення. І все-таки певні кроки були зроблені. Наприклад, створено Державний фонд фундаментальних досліджень, який втілює демократичну ідею конкурсного фінансування досліджень, та одного фонду для цієї мети недостатньо. Необхідно створити інші фонди, наприклад, гуманітарний науковий фонд, умови для функціонування хоча б у майбутньому різних приватних фондів тощо.
Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки нині здійснюється не в рамках єдиної національної програми розвитку перспективних технологій, а методологічно передбачає цілу низку окремих державних науково-технічних програм для вирішення окремих завдань. Звісно, розпорошення державних коштів та державних замовлень, відсутність єдиного координуючого центру призводить до систематичного недофінансування програм, виконання програм не в повному обсязі і т.ін. Загострення економічної кризи у 90-х рр. ХХ ст. в Україні негативно позначилося на науці, а саме: збільшився відплив учених та спеціалістів з наукових установ, що на сьогодні стало національною катастрофою (щороку виїжджає за кордон більше 10 тис. фахівців). Так, у січні - березні 2006 р. в 1 322 наукових і науково-технічних установах, організаціях і підприємствах України працювало 158,6 тис. осіб, що на 8,8 % менше, ніж у відповідний період 2005 року. При цьому чисельність безпосередніх виконавців наукових і науково-технічних робіт (науковців, дослідників, техніків і допоміжного персоналу) становила 128, 2 тис. осіб. Розмір капітальних вкладень у науку за цей період зменшився на 30 %. Майже половина виконавців наукових та науково-технічних робіт працювали в організаціях галузевого профілю, більше третини - в академічному секторі науки і лише близько 7% - в освітянському і заводському секторах. Обсяг фінансування витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок державного бюджету збільшився на 9, 6 % і склав майже третину від загального обсягу витрат. До того ж, чиновники не безпідставно висловлюють стурбованість постійним збільшенням середнього віку вчених. Ось чому здійснюються певні заходи щодо залучення молоді до наукової роботи.
В Україні створена національна система атестації наукових кадрів, але і вона не бездоганна, потребує якнайшвидшого реформування. З метою забезпечення правдивості, неупередженості, свободи української науки було створено Вищу атестаційну комісію.
Для проведення атестації наукових і науково-педагогічних працівників у Міністерстві освіти і науки України утворюється атестаційна колегія, яку очолює міністр освіти і науки. Аспірантура та докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Україна має у своєму розпорядженні науковий потенціал, потужний людський капітал, великі ресурсні можливості. Водночас за роки незалежності втрачалися конкурентні позиції України в науковому світі, повернути які з кожним роком стає все важче. Ця тенденція загрожує Україні небезпекою перетворення в інтелектуально збіднілу країну, якій буде не під силу здійснити технологічне оновлення економіки, що є чи не головною передумовою її входження до світової спільноти як рівноправного партнера.
Слід зазначити, що в Україні продовжується тенденція збільшення частки фундаментальних досліджень за рахунок зменшення частки прикладних і науково-технічних розробок, що призводить до помітної деформації у розподілі обсягу робіт за видами: якщо в економічно розвинених країнах співвідношення фундаментальних, прикладних досліджень і науково-технічних розробок становить 15:25:60, то в Україні - 26:16:58.
Центром фундаментальної науки в Україні традиційно вважається НАН України, при якій діє велика кількість різноманітних науково-дослідних підрозділів. Вони виконують замовлення державного і приватного характеру. Внеском вчених НАН України у науково-технічний прогрес є значні результати фундаментальних і прикладних досліджень світового рівня. На їх рахунку понад 90% відкриттів, зроблених в Україні, та ряд інших досягнень, що знайшли широке використання в промисловості, сільському господарстві і культурі. Національна академія наук України стала всесвітньо визнаним матеріалознавчим центром у напрямах електрозварювання, спеціальної електрометалургії, надтвердих матеріалів та виготовлення інструментів з них. Суттєві зміни відбуваються в галузі гуманітарних наук. Актуалізується тематика досліджень. Розпочата робота щодо написання фундаментальних праць з історії українського народу, історії української культури. Ці праці визнані пріоритетними в НАН України.
Щоправда, НАН України не оминули загальнодержавні труднощі. Так, після 1991 р., в період економічної кризи, вона більше 10 років не отримувала з бюджету потрібної кількості коштів на матеріали, устаткування, належну організацію наукової роботи тощо. Але світовий досвід переконує, що наука, насамперед фундаментальна, не може існувати без достатнього бюджетного фінансування, що у кожному цивілізованому суспільстві вона є, по суті, стратегічним кредитуванням майбутнього. Перед державою постає завдання забезпечити неухильне відновлення й подальший розвиток наукового потенціалу українського суспільства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
