Вважалось, що боги не тільки керують природою, а й опікуються господар-ськими заняттями. Так бог Діоніс нібито навчив людей вирощувати виноград і робити вино. Гефест був заступником ковалів. Гермес -- торгівлі, Артемі-да -- полювання, Аполлон -- мистецтва. Богинею любові і краси була Афроді-та, а мудрості -- Афіна.
На честь богів греки будували храми, встановлювали статуї, проводили релі-гійні свята і обряди.
Господарство та соціальні відносини в Греції в XI--ЇХ ст. до н. є.
Головними заняттями греків у XI--IX ст. до н. є. були скотарство і землеробство.
У цей період грекам вже було відоме залізо, але воно коштувало дорого. Тому переважали мідні і бронзові знаряддя праці. Греки займалися ремеслами і торгів-лею, в тому числі і морською.
У XI--IX ст. греки жили ще родовим ладом. Племена, що населяли долини Греції та острови Егейського моря, поділялися на фратрп (об'єднання кіль-
кох родів) і роди. У родичів були спільні пасовиська. На землі, що належала об-щині, кожного родича старійшини наділяли ділянкою землі.
Усі вільні чоловіки-общинники складали військо, причому кожна фратрія і рід у цьому війську становили окремий підрозділ. Військом командував басилей -- спочатку військовий вождь, а пізніше цар, що передавав свою владу у спадок. Басилеї змушені були зважати на раду старійшин та народні збори, але останні поступово втрачали своє значення.
В XI--IX ст. до н. є. греки часто здійснювали військові походи проти сусідів. У війнах греки захоплювали майно переможених, а полонених перетворювали на рабів. Деякі рядові общинники розорялися, втрачали свої ділянки і працювали на землі басилеїв за частину врожаю.
Таким чином, у Греції почали складатися умови для створення рабовласницьких держав.
Утворення грецьких міст-держав
Подальший розвиток господарства у VIII--IV ст. до н. є., дедалі ширше за-стосування знарядь праці, підвищення продуктивності праці зумовлювало знищення первіснообщинного ладу. Зникла початкова рівність. Земля поступово зосереджу-валась у руках представників знатних родів -- аристократів, які захоплювали наділи простих землеробів силоміць або за борги. На полі боржників ставився борговий камінь, де записувався розмір боргу і термін його повернення. Якщо борг не повертали, то землеробів позбавляли землі. Будучи не в змозі прогодуватися і сплатити борги, багато хто продавав у рабство своїх дітей або сам ставав рабом. Були й раби-іноземці, захоплені в полон під час війн.
У VIII--VI ст. до н. є. в Греції виникли міста-держави (поліси), що склада-лися з міста, сільських поселень та пасовищ і нив, розташованих поблизу. Жите-лі міст і сіл вважалися громадянами однієї держави і називалися за назвою міс-та. В кожній державі жили повноправні громадяни зі своїми сім'ями, вільні чужоземці та раби. В Греції було багато полісів. Найбільшими з них були Афіни і Спарта.
Афінська держава у VIII--VI ст. до н. є.
Афіни знаходилися в Аттиці -- півострові, розташованому на південному сході Середньої Греції.
Населення Аттики проділялося на аристократів і простий народ -- демос, що складався з землеробів, ремісників і купців. Аристократи домоглися скасування Ц влади басилея, що спочатку правив в Афінах, і оволоділи всією Аттикою. Обрані з-поміж аристократів посадові особи -- архонти -- поділили між собою обов'язки х басилея. Аристократи почали поневолювати місцевих землеробів і за борги пере-їв творювати їх на рабів. Владою аристократів були невдоволені представники демосу. ^ Між аристократами і демосом неодноразово відбувалися криваві сутички. Під тиском демосу аристократи змушені були піти на поступки, що мали ви-§ гляд реформ, які 594 р. до н. є. запровадив правитель Солон. Солон скасував борги в дрібних землеробів. З полів були зняті боргові камені. Було заборонено боргове 2 рабство. Рабам-боржникам дали свободу. Всіх вільних громадян Солон поділив залежно ^ від прибутків на чотири класи: Ь 1) клас п'ятисотмірників -- найбагатші люди, прибуток яких дорівнював
вартості п'ятисот мір зерна;
клас вершників, або трьохсотмірників;
клас зевгітів, що отримували доходи не менше двохсот мір зерна;
клас фетів, які мали невеличкі ділянки і доход відповідно менше двохсот мір.
Кожен з цих класів наділявся відповідними правами і обов'язками.
Реформи Солона викликали незадоволення аристократів. Незадоволений був і демос: прості громадяни бажали повної рівності. Повстання проти Солона зму-сило його залишити Афіни. У 560 р. до н. є. владу в Афінах захопив Пісіст-рат, що став тираном (правителем з необмеженою владою). Він спирався на бідних селян, жителів гірських районів, міську бідноту, захищаючи їх інтереси. Конфіскувавши частину землі в аристократів, він роздав її незаможним селянам, ввів для селян довгостроковий державний кредит, організував платні громадські роботи для бідняків, створив наймане військо.
Після смерті Пісістрата деякий час правили його сини, але їхнє правління бага-тьом не подобалось. 509 р. до н. є. було здійснено переворот і владу захопив Клі-сфен -- супротивник синів Пісістрата й аристократів. Клісфен зміцнив владу на-родних зборів. Народні збори обирали відкритим голосуванням 10 стратегів (із знатних людей). Вони по черзі командували афінським військом. Реформи Клісфена завершили процес формування Афінської демократії.
Спартанська держава
Дорійські племена, що вторглись у Грецію наприкінці II тисячоліття до н. є., осіли в області Лаконіка на південному сході Пелопоннесу. Завойовники почали називати себе спартанцями за назвою їх головного поселення Спарти.
Підкорене спартанцями місцеве населення називалося ілотами. Ілоти жили сім'ями в селах і мусили годувати спартанців.
Крім зовсім безправних ілотів, у Спарті жили періеки («сусіди») -- також нащадки корінного населення Пелопоннесу, які були вільні і яким дозволялося займатися ремеслом, торгівлею, землеробством. Проте жодних політичних прав, як ілоти, періеки не мали. Вони сплачували данину своїм володарям-спартанцям. Лише спартіати мали всі права у державі. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. їх головним заняттям була війна.
Влада в Спарті належала Раді старійшин -- герусії, куди входило 28 осіб, які досягай 60-річного віку. Вона складала закони і визначала політику держави. Закони затверджувались народними зборами, в яких брали участь усі чоловіки спартіа-ти, які досягли 30-річного віку. На народних зборах обиралися 5 ефорів -- ви-щих посадових осіб, що контролювали діяльність держави і членів герусії. Військом командували два царі.
Складаючи меншість населення, спартіати прагнули зберегти згуртованість своїх лав. Інакше вони не змогли б втримати владу над підкореним населенням. Для цього передбачалися заходи, які мали на меті будь-що уникнути розшарування між спартіатами. їм було заборонено нагромаджувати багатства. Землі Спарти були розділені на ділянки, кількість яких дорівнювала кількості спартанців. Ніхто не міг отримати ділянку більшу, ніж інший.
Спарта мала сильне військо, необхідне для того, щоб тримати у покорі ілотів, які набагато переважали за чисельністю спартанців. Воїнів для цього війська < готували з дитинства. Починаючи з 7 років, хлопчиків навчали військової спра- § ви, привчали терпіти біль, голод, спрагу, бути жорстокими. В бою спартанці билися ш фалангою (бойовим порядком) -- шеренгою, що складалася з кількох рядів важко о; озброєних (бронзовий панцир, шолом, довгий спис і залізний меч) воїнів. Спарта завоювала сусідні області і змусила міста Пелопоннесу вступити з нею в союз. ?
Грецька колонізація
Гостра боротьба між демосом та аристократами у грецьких полісах, перенасе- ш леність країни і нестача землі, що була придатна для обробки, та необхідність ш розширення торгівлі стали причиною того, що багато греків змушені були зали- еашати батьківщину і засновувати свої поселення на берегах Середземного і Чорно-го морів -- колонії.
Найбагатші з колоній, засновані у VIII--VI ст., були розташовані на берегах Південної Італії та Сицилії. Такі .грецькі колонії, як Сиракузи в Сицилії та Та-рентп у Південній Італії, не поступалися нічим за розмірами та багатством вели-ким містам Греції. У Північному Причорномор'ї з'явились грецькі колонії Ольвія (гирло Південного Бугу), Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей (біля Керчі) та інші.
Колоністи займалися ремеслом, землеробством, тваринництвом, тогівлею з місцевими племенами. В обмін на грецькі вироби колоністи отримували рабів та інші товари, частину яких відправляли до Греції.
Хоча давні греки розселилися на величезній території, всі вони вважали себе одним народом, називаючи себе еллінами, а свою батьківщину -- Елладою. Еллінів об'єднували спільні мова, звичаї, давні сказання, релігія, письмо (у IX--VIII ст. до н. є. на основі фінікійського був розроблений грецький алфавіт, що складався зі знаків, які означали як приголосні, так і голосні звуки).
Грецько-перські війни
Наприкінці VI ст. до н. є. Персія підкорила грецькі міста Малої Азії і перський цар Дарій І вирішив завоювати всю Грецію. Коли перське військо висадилось у Греції, багато полісів без бою визнали владу над ними Дарія І. Відмовились це зробити лише Афіни і Спарта.
490 р. до н. є. перське військо вторглося в Аттику і розташувалося на рівни-ні біля містечка Марафон за 40 км від Афін. Сюди ж прибуло менше за чисель-ністю афінське військо на чолі зі стратегом Мільтіадом, яке перегородило пер-сам шлях на Афіни. Незважаючи на свою нечисленність, греки несподівано атакували ворога і змусили персів тікати до кораблів та залишити Грецію.
Зазнавши поразки при Марафоні, перси не втратили надії завоювати Грецію. 480 р. до н. є. в країну вторглось величезне перське військо нового царя Ксерк-са. Греки добре підготувались до зустрічі з ворогом. Афіняни побудували флот, укріпили гавані і спонукали інші грецькі міста об'єднатися в союз для боротьби з персами. Керівництво військовими силами узяла на себе Спарта.
Ксеркс із величезною армією прямував на південь уздовж грецького берега на кораблях. Один за одним його владу визнавали грецькі міста. Невелика армія спартанців та їх союзників, очолювана царем Леонідом, зайняла Фермопільський прохід, що був єдиною дорогою у Середню Грецію. За допомогою зрадника перси знайшли об-хідну стежину і зайшли в тил грекам. Дізнавшись про оточення, Леонід відпус-тив більшу частину свого війська, щоб зберегти сили для подальшої боротьби, а сам разом з трьома сотнями спартанців героїчно загинув, прикриваючи їх відхід.
Після битви при Фермопілах перси захопили Афіни і зруйнували їх. Мирне населення міста вдалося заздалегідь переправити в Пелопоннес та на острів Саламін, віддалений від Аттики вузькою протокою, в якій знаходився грецький «о флот. Біля цього острова відбувся вирішальний морський бій. Невеликі грецькі к кораблі атакували персів, ламаючи їхні весла, пробиваючи борти ворожих кораблів ^ гострими таранами, розташованими на рівні води. Великі і громіздкі кораблі персів ? не змогли розвернутися в тісній протоці. Вони сідали на мілину і розбивалися об скелі. Багато суден ворога було потоплено, решта відступила. Греки здобули перемогу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
