Рефераты. Богдан Хмельницький та оцінка його особи в історичній літературі

Драматично складалося особисте життя гетьмана, про що існують дуже суперечливі твердження. Після звільнення від поляків Наддніпрянщини Б. Хмельницький зійшовся з викраденою в нього Чаплинським коханкою Мотрею. Але злагоди між ними не було. Нова дружина підтримувала тісні зв'язки з польським табором і була під великим впливом єзуїтів. Зі спадкоємцем Богдана, Тимошем, у неї склалися відверто ворожі стосунки. В Суботові вона разом з матір'ю розтринькували майно. ЇЇ називали "степова Єлена". Після якоїсь незрозумілої історії Тимош наказав стратити її. Ходили чутки, що Мотря, намовлена єзуїтами, намагалася отруїти Богдана. Невдовзі гетьман одружився втретє. Обраницею стала Ганна, сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка. Розважлива, хазяйновита дружина користувалася в оточенні Хмельницького всезагальною повагою. Вона чим могла допомагала чоловікові навіть у державних справах.

У внутрішній політиці, намагаючись дещо пом'якшити гострі соціальні суперечності та збільшити козацький реєстр, Хмельницький рішуче придушував будь-які спроби народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини; обстоював права церкви, наділяв їх земельними наділами тощо.

Окремо слід згадати Переяславську угоду між Україною та Московією 1654 року. Історики та політики різних поколінь по-різному визначали і визначають цей крок Хмельницького - від різко негативного до позитивного і навіть єдино можливого.

У 1655 році шведський король Карл Х Густав на чолі з 50-тисячною армією захопив майже половину території Польщі разом з Варшавою. Очолене Б. Хмельницьким військо розгромило під Львовом корпус коронного гетьмана Потоцького, визволивши від польської окупації майже всю Галичину. Козаки взяли в облогу, а потім штурмували польський Люблін. Хмельницькому випала нагода приєднати до України всі західні землі, в тому числі Закарпаття. Шведський король сам запропонував поділити Польщу між Україною та Швецією. Можливо, саме тоді гетьман зрозумів, що, підписавши договір з Росією, він, маючи могутню армію, втратив шанс возз'єднати споконвічні українські землі й створити незалежну державу.

Навесні 1656 року стан здоров'я Богдана Хмельницького помітно погіршився. Серйозно похитнула його і загибель старшого сина Тимоша. У квітні 1656 року козацька рада прийняла рішення про передачу гетьманської влади у разі смерті Б. Хмельницького його сину Юрію. Після важкої, виснажливої хвороби, 6 серпня 1657 року о 5 годині ранку перестало битися серце великого гетьмана України. Похорон відбувся, очевидно, в Іллінській церкві в неділя 2 вересня. Історична наука не може з точністю відповісти, де спочивають останки Хмельницького. За свідченням окремих літописних джерел, у 1664 році польський полководець Стефан Чернецький, спаливши Суботів, наказав дістати тіла гетьмана та його сина Тимофія з трун і викинути на попелище. Крип'якевич дійшов висновку про недостовірність такої версії. Можливо, нові дослідження археологів допоможуть наблизитися до істини у цьому питанні.

МІСЦЕ ГЕТЬМАНА В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ УКРАЇНИ

З яким політичним багажем прийшов Богдан Хмельницький до початку Національної революції? Джерела не дають змоги достатньою мірою реконструювати процес еволюції його думок. Зрозуміло, що насамперед він замислювався над становищем козацтва й подальшим розвитком козацької України в складі Речі Посполитої. Розмірковуючи над причинами невдач повстань, у яких брав участь, не міг не дійти висновку, що однією з найголовніших з-поміж них була відсутність єдності серед козацтва. Не можна обійти мовчанкою і його прихильності до міцної монархічної влади. Складається враження, що в її запровадженні у Польщі вбачав шлях до розв'язання політичними засобами козацької проблеми та захисту православної віри. Є підстави стверджувати, що на 1648 рік Б. Хмельницький зумів акумулювати весь попередній досвід визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої мети рівноцінними виступають як військові, так і політичні засоби. Виникає також ідея використання у разі збройного конфлікту з Польщею кримсько-татарської військової сили.

Заслугою Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції у розвитку українського суспільства, а саме: стрімке поглиблення суперечностей національного і соціального характеру, що тісно перепліталися.

Постає питання, якою мірою Хмельницький осмислював у 1648 році характер і цілі боротьби? Адже до цього часу жоден з представників тих політичних сил, котрі домінували в політичному суспільстві, не спромігся сформулювати і теоретично обґрунтувати ідею створення незалежної Української держави. Непростим цей процес виявився і для гетьмана. Як засвідчують джерела, на перших порах він не вийшов (і не міг вийти) за межі, за словами Липинського, політики "козацького автономізму". Проте польська державна еліта виявила дивовижну одностайність у несприйнятті навіть у цій зародковій формі ідеї української автономії й намагалися витлумачити повстання виключно як соціальну боротьбу козацтва. Перемога української армії під Пилявцями і її похід у західний регіон України стали важливою віхою в формуванні основних принципів політичної доктрини гетьмана. В цей час він, як і більшість його соратників. Прагнув домогтися того, щоб король Речі Посполитої став також "королем руським" і визнав козацьку Україну суб'єктом федеративної одиниці на зразок Великого князівства Литовського.

Час повернення з-під Замостя (кінець листопада - грудень) до Києва не обійшовся без глибоких і болісних роздумів над політичними наслідками десятимісячної боротьби, без аналізу причин прорахунків. А київські зустрічі й розмови Б. Хмельницького з представниками української інтелігенції, вищого православного духовенства та єрусалимським патріархом Паїсієм лише підтвердили правоту нових поглядів на майбутнє України. В чому вони полягали? Документи свідчать, що під час переговорів з польським посольством Адама Киселя (лютий 1649) гетьман заявив про свій намір "відірвати від усіх ляхів усю Русь і Україну", звільнити "з неволі … народ всієї Русі".

Минуло два місяці. За нових обставин гетьман під час розмов з московським послом Григорієм Унковським повідомив, що "їм, ляхам і литві, до нас, Запорозького Війська, і до Білої Русі справи немає. І вступили б мені і Війську Запорозькому всю Білу Русь у тих кордонах, як володіли благочестиві великі князі, а ми в підданстві і в неволі бути у них не хочемо". Отже, він не тільки повторив попередню думку про створення Української держави, але й наголосив на тому, що йому, як володарю України, належить право на політичний спадок Київської Русі, а отже, й формування території держави в етнічних межах України.

Розбудова молодої держави відбувалася у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. І саме у цій обстановці сповна розкривався державотворчий геній гетьмана. Йому потрібно було виявити велику мудрість, щоб опанувати ситуацію після укладання Зборівського миру (1649) і Білоцерківського (1651) договорів з Річчю Посполитою. Здавалося, що держава загине, але Хмельницький істотно пом'якшив внутрішньополітичне напруження, визнавши основні соціально-економічні завоювання селянства, і по-друге, після перемоги над Батогом (1652) зумів повернути втрачені козацькою Україною землі. Саме у цей час в основному завершується процес становлення Української держави на терені Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств. Її відновлення як наступниці Київської Русі стало найбільшим політичним досягненням українського народу протягом XIV-XVII ст.

Особливо велику увагу гетьман приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму. Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649 року передав її функції старшинській раді. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в червні 1648 року "Статей про устрій Війська Запорозького". Спираючись на цей конституційний акт, гетьман домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасного виконання своїх наказів.

Особливо пильно Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень, очолював державну адміністрацію, не уникав роботи у сфері судочинства, організовував фінанси, очолював військо, визначав зовнішньополітичний курс уряду, вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил. Не випадково у свідомості широких мас з 1650 року він починає виступати як "Богом даний" гетьман над Військом Запорозьким для їхнього звільнення з-під "ляської неволі".

Звертає увагу на себе і той факт, що Б. Хмельницький, зосередивши всю повноту влади в своїх руках, з початку 1649 року став виявляти самодержавні, монархічні устремління. Прямо чи опосередковано він висловлює думки про свою владу не як виборного гетьмана, а як самодержавну владу володаря України, дану йому від Бога. Так зароджується ідея українського монархізму. Встановлений ним режим влади нагадує протекторат Олівера Кромвеля в Англії (1653-1659). Згодом гетьман плани запровадження династії Хмельницьких, а у квітні 1657 р. старшинська рада обрала його молодшого сина Юрія (старший Тимоша загинув у вересні 1653 року) спадкоємцем гетьманської влади. Так було зроблено вирішальний крок на шляху утвердження козацької монархії у формі спадкового гетьманства.

Постає питання: курс Б. Хмельницького на запровадження монархічної форми правління був породжений його честолюбством чи відображав прогресивну тенденцію політичного розвитку? По-перше, історія козацької України другої половини XVII ст. засвідчила повну неспроможність олігархічної форми правління успішно розв'язувати проблеми розвитку держави. По-друге, всі більш-менш визначні гетьмани (І. Виговський, П. Дорошенко, Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа) рано чи пізно приходили до думки про надання гетьманській владі рис само державності, запровадження її спадковості. Тому політика Хмельницького сприяла консолідації еліти й суспільства в цілому навколо державної ідеї, розвитку національної самосвідомості, відкривала шлях для запобігання гострій міжусобній боротьбі за гетьманську булаву.

Не можна недооцінювати ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Є підстави висловити міркування, що після перших перемог він мав надію залучити на свій бік окремих представників аристократії. Але українські князі й верхівка шляхти, перейшли на бік Речі Посполитої і взяли активну участь у боротьбі проти власного народу, що сходив кров'ю, виборюючи незалежність.

Геніальність гетьмана як державного діяча полягала в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва й селянства. В жодному разі не можна забувати, що період Хмельниччини - це не лише час становлення незалежної держави, а й доба глибоких соціальних потрясінь. На терені козацької України було знищено велике і середнє феодальне землеволодіння (за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю.

Жорстку лінію проводив Хмельницький щодо маєткових апетитів козацької старшини (до 1654 року не виявлено жодного його універсалу про надання її представникам земельних володінь). Тому частина старшини, невдоволена цим аспектом його політики, почала таємно добиватися від московського царя грамот на маєтки (родина Виговських, Самійло Богданович-Зарудний, Павло Тетеря й ін.). Інакше гетьман ставився до володінь православної церкви. Розуміючи важливе значення релігійного чинника у розгортанні визвольної боротьби, він одразу ж пішов на захист церковного землеволодіння й не тільки суворо карав тих, хто зазіхав на монастирське майно і землі, а й надавав монастирям у володіння маєтки.

Страницы: 1, 2, 3



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.