Антропологічний відділ музею налічував 16 експонатів, які були розкопані в чотирьох могильниках М. Біля шевським та бароном Ф. Штейнгелем.

А ще через рік - у 1899 році «Киевская страна» повідомила про те, що «Городоцький музей Волинської губернії барона Ф.Р. Штейнгеля, дякуючи співчуттю місцевої громадськості, став на шлях більш широкого розвитку. У кінці минулого року закінчився другий рік існування музею. Протягом цього року поповнились всі відділи, на які розпадається музей. Що стосується археологічного відділу, то тут надходження були особливо численні - добавилося біля 350 номерів. Головна маса предметів, що надійшли, відноситься до кам'яного віку: кам'яний молоток та інші предмети з курганів біля м. Заслава (нині Ізяслав Хмельницької області), різноманітні кремневі, кам'яні і глиняні предмети з стоянок та майстерень біля м. Іскоростень (нині м. Коростень Житомирської області), с. Швабів, Васькович, Збронок, Красносілки і Папірні Овруцького повіту. Особливо цікавий великий сосуд з стоянки біля с. Папірні; кам'яні знаряддя, які знайдено біля с. Зубкович Овруцького повіту…». далі розповідається про численні знахідки біля багатьох населених пунктів тодішньої Волинської губернії. Це шиферні хрестики, браслети, намиста, стальна кольчуга, нумізматичні колекції і т.д.

Керував сам барон і проведенням археологічних розкопок, які він називає «екскурсіями». Так, цікавий з цього приводу «Проект екскурсій Городоцького музею в 1990 р.», складений Ф. Штейнгелем. Він вражає не тільки знанням справи, але й прекрасною орієнтацією в досліджуваному районі. Так, під керівництвом Штейнгеля в 1899 році було проведено експедицію, про які він сам писав: «Екскурсія продовжувалась 14 днів. Результат екскурсії: розкопано 15 курганів… проведені детальні розкопки городищ при с. Білів, Кричильськ, Н. Жуків, відкрито стоянки кам'яного віку неолітичної епохи на лівому березі Горині». Цікава у науковому відношенні і стаття Ф. Штейнгеля «Розкопки курганів у Волинській губернії», які були проведені в 1897-1900 рр. [8, ст. 13-14]

Завдяки своєму краєзнавчому музею Городок на початку віку стає справжнім науковим центром по вивченню Волині. Прекрасна природа Полісся, гостинність господарів, багатство народних звичаїв, створювали тут ідеальні умови для роботи. Сюди стікалися кращі уми Росії, щоб відпочити та попрацювати. Вони ж приносили з собою передові ідеї та високу культуру. Так продовжувалося до 1914 року. [6]

Висновок

Звичайно, скупі інформаційні округи не відтворюють об'єктивний розмах меценатства Ф.Р. Штейнгеля для виявлення, вивчення та збереження духовної та матеріальної культури Великої Волині у контексті самобутньої спадщини України, про зацікавлення та наукові студії В. Мошкова, вагомий внесок М.Біляшівського у розвиток музеєзнавства, подвижництво Хв. Вовка в антропологічне, етнологічне дослідження нашого краю. Для автора цих рядків вищезгадані діячі науки і мистецтва збудили роздуми, спонукали до розгортання пошуків щодо визначення вагомості діяльності В. Мошкова, реалізації задумів для ґрунтовного вивчення фонду Федора Рудольфовича Штейнгеля, чудом збереженого в Державному архіві Рівненської області.

У період радянської ідеології не годилося розкривати значимість вагомих пам'яток історії, мистецтва та сакральних пам'яток культури, фольклорно-етнографічну спадщину музею села Городок. Про діяльність барона Штейнгеля просвітителя та мецената Волині, його сучасників не дозволялося відгукуватися позитивно, а тим більше оповідати про життєві епізоди.

З родиною Штейнгелів у свій час був знайомий Т.Г. Шевченко. У його «Щоденнику» за 14 травня 1858 р. значиться, що зустріч відбулася з Володимиром Івановичем Штейнгелем (літ. псевдонім Камнєсвятов, Тридечний), відомим в історії як російський письменник, декабрист. Останнього засуджували на 20 літ каторжних робіт. В літературних джерелах В.І. Штейнгель визначався як тобольський друг Михайла Лазаревського (відомого опікуна в останні дні життя Т.Г. Шевченка та розпорядника його поховання, перевезення тіла поета в Україну).

Уся родина барона Ф.Р. Штейнгеля, яка проживала на Волині, постійно турбувалася за утвердження та популяризацію українства. За споминами Л. Чикаленка, брат баронеси мав незакінчену університетську освіту і активно зацікавився місцевим фольклором, записував українські пісні, перекази, казки і зібрав чимало такого матеріалу. Сама баронова, як і чоловік, опікувалася місцевою школою, дбала про дівчат-випускниць, щоб вчилися на сільських учительок.

Діяльність барона Ф.Р. Штейнгеля (1870-1946) багатогранна. Вона ще очікує невтомного дослідника. Серед місцевих селян і по всій Волині він здобув славу «доброго батька», «доброго барона», «дбайливого господаря». Федір Рудольфович утвердив своє ім'я і як громадсько-політичний діяч, член першої Державної Думи в царській Росії, член Товариства українських поступовців, посол у Берліні 1918 р. Коли царський уряд вирішення українського питання зводив до гасла «Нет, не было и быть не может», прогресивні діячі І.Л. Шраг, П.І. Чижевський, А.В. Вязов, М.Ф. Біляшівський, Ф.Р. Штейнгель, О. Свєчин, К. Барідж та ін. стояли в обороні паростків національного життя, народних інтересів. Ф.Р. Штейнгель намагався українські національні традиції висвітлювати у європейському контексті, тому й взявся бережно їх успадковувати з допомогою відомих діячів науки і мистецтва.

Журнальна стаття «Фольклорно-етнографічні студії Городоцького музею» одна з перших ввела у науковий обіг велику інформацію, в якій називалися імена подвижників у галузі дослідження Волині та всієї української культури. Саме академічний журнал «Народна творчість та етнографія» посприяв вагомому увіковіченню оригінального наукового осередку під опікою Ф.Р. Штейнгеля та назвав напрями діяльності Миколи Біляшівського, його сучасника з розгортання дослідницьких студій на Волині В. Мошкова. Для формування об'єктивної думки скажемо, що фонди Штейнгеля у Київських, Рівненському архівах опрацьовувалися ученими, але утверджувати подвижництво в галузі українознавства, волинєзнавства, поліссєзнавства у позитивному плані з ідеологічних мотивів не рекомендувалося.

Завдяки спонукуванню ентузіаста Рівненської міської «Просвіти» ім. Т.Г. Шевченка Михайла Борейка визріла необхідність ще раз проаналізувати наявні архівні джерела, періодичні видання, щоб оповісти про наукові студії Валентина Олександровича Мошкова в Городоцькому музеї, а також про збережену спадщину дослідника. Вагома результативність у галузі краєзнавства, етнології, фольклористики, музикології, історії ремесел, промислів, іконопису засвідчується у звітах Городоцького музею, складених як Ф.Р. Штейнгелем, так і М.Ф. Біляшівським. За такими звітами довідуємося, що Федір Штейнгель розумів, що в кінці XIX ст. царська Росія мало дбала про створення губернських музеїв, які б допомагали відтворити реалістичну історію окраїнних земель. У представленій передмові до першого звіту музею Федір Рудольфович обґрунтував, чим викликане створення краєзнавчої установи: «Проживаючи постійно на Волині і, безумовно, виявивши найбільше зацікавлення до цього краю, я прийшов до висновку, хоча чимало зібрано, чимало уже зроблено різними особами для вивчення нашого краю, але весь цей багатий матеріал настільки розкиданий, що користуватися ним майже неможливо. Об'єднати все це, зібрати окремі предмети, що відносяться до історії Волині, значимо доповнити все, що ще мало чи зовсім не розроблено, міг би тільки обласний музей Волинської губернії. Такого у нас на Волині до цього часу нема, і тому я вирішив започаткувати його, що й розпочав здійснювати з листопада 1896 р.». Всю справу ведення і наукового керівництва музеєм доручалося Миколі Федотовичу Біляшівському. За стислими звітами дізнаємося, що організація і створення такого наукового осередку потребували великого ентузіазму. Окрім матеріальних затрат, важливо було, щоб музейну справу започатковували не кабінетні науковці, а вчені, здатні до польової пошукової діяльності. Тому до організації етнографічного відділу залучався В. Мошков, антропологічного Хв. Вовк та ін.

Створення регіонального музею на Волині зумовлювалося як економічними, так і науковими потребами. Насамперед відчувалася потреба в розширенні виробництва продукції з місцевої сировини на базі традиційних кустарних промислів, щоб конкурувати, а потім витіснити дорогі для Росії західноєвропейські вироби. Для визначення напряму розвитку промислів на традиційній основі потрібно було створити своєрідний науково-дослідний осередок.

У Волинській губернії на той час працювали музеї у Володимирі-Волинському та Житомирі. Проте займалися вони переважно вивченням пам'яток церковно-археологічної старовини та іконопису. В західноукраїнських землях не могло бути й мови про відкриття такої установи з асигнуванням державної скарбниці. Тому за рекомендаціями М.Ф. Біляшівського Ф.Р. Штейнгель, який для розвитку освіти, краєзнавства виділяв великі кошти і зробив значний внесок у вивчення старожитностей Волині, згодився організувати фольклорно-етнографічний осередок.

Людські долі складаються по-різному. Невблаганний час завжди залишає на них свої відмітки теж неоднакових оцінок. Але в пам'яті нащадків добрі справи завжди мають тільки прихильну вдячність. І хоча уже прошуміло більше століття, коли у селі Городку під Рівним народився 9 грудня 1870 року в і сім'ї німця і українки Штейнгелів син Федір (Теодор), але пам'ять про нього живе. Бо він зробив багато як для рідного краю, так і для Української держави. Закінчивши природниче відділення фізико-математичного факультету Варшавського університету, створив у власному. маєтку краєзнавчий музей, який мав широкий розголос не тільки У тодішній Волині, але й далеко за її межами. Як стверджує брошура А.І. Шафранського «Екскурсія в с. Городок Волинської губернії. Музей барона Ф.Р. Штейнгеля», яка вийшла у світ у Кременці в 1907 році, у ньому діяли антропологічний, археологічний, етнографічний, природничий, географічний і церковний відділи. А експонати були такі, що не завжди подібними могли похвалитися навіть центральні музеї. Тут же функціонувала багата бібліотека.

Окрім цього, збудував кілька будинків для громадського призначення - лікарню, школу, церкву та інші, якими користувалися не тільки місцеві мешканці, а й жителі навколишніх сіл. Під його орудою існувала «Просвіта», був створений великий хор, що дивував своїм співом учасників різних олімпіад і оглядів, гастролював у багатьох містах.

Не тільки сучасники, зон рема, відомі українські музеєзнавці і етнологи М. Біляшівський та Ф. Вовк, високо цінували подвижницьке життя Федора Рудольфовича Штейнгеля, а й теперішні дослідники віддають йому глибоку шану. «Одним із відомих приватних музеїв був Городоцький музей барона Ф.Р. Штейнгеля на Волині, - пише Г.А. Скрипник у книзі «Етнографічні музеї України» (1909). - На період його виникнення на Волині існували лише музейні збірки церковно-археологічного характеру у Володимир-Волинському та Житомирі. У звіті музею Штейнгеля підкреслювалося, що «нинішнє становище музею з усією очевидністю показало всю необхідність такого роду закладу у провінції». Р. Штейнгель, відомий культурно-освітянський діяч краю, прогресивна для cвогo часу і гуманна людина, «цілком зріднився з цією місцевістю і її народом…». Глибоко цікавився історією краю, дійшов висновку, що «в науковому відношенні Волинь є надзвичайно інтересною областю, багатою пам'ятками Старовини…» Потім колекції музею були евакуйовані на Кубань, у маєток брата, що Пізніше згорів. Там загинула і основна частина оригінального зібрання, а дещо потрапило до фондів інших музеїв та архівів.

Ми тільки зараз повертаємося обличчям до Ф.Р. Штейнгеля після багатьох років несправедливого забуття. І добре уже те, що в Рівному і Городку його іменем названо вулиці, що з'являються окремі публікації про нього у різних періодичних виданнях, перші достовірні повідомлення на науково-краєзнавчих конференціях. Але у дослідників історії нашої далекої і ближчої минувшини, у фахівців-краєзнавців ще багато клопіткої пошукової роботи, щоб встановити справедливість у поцінуванні заслуг цієї славної Людини з великої літери.

Ім'я сина німецького народу Теодора (Федора) Рудольфовича Штейнгеля назавжди вписано в багатовікову історію України. Бо він так багато зробив для виродження і розвитку української культури, української державності. І український народ завжди пам'ятав його, не зважаючи на те, що сталінсько-брежнєвські правителі намагалися витравити його ім'я, як і імена інших тисяч, десятків тисяч кращих людей з історії, з народної пам'яті. Бо його їм я не вписувалося в прийняті тоді тоталітарною системою рамки - адже Штейнгель… барон, значить, експлуататор, хоч така трактовка, як у цьому переконається сам читач, дуже і дуже далека від істини. Крім того, тодішні правителі України не могли йому простити того, що він вніс такий великий вклад у розвиток української державності, у вивчення і популяризацію історії України, її культури. За це лише вже можна було в 20-80-ті роки його звинуватити в українському буржуазному націоналізмі. Але це тоді, коли 6 він був за національністю українцем! А Штейнгель за походженням німець. Отже, єдиний вихід був знайдений - викреслити його взагалі з історії. Викреслити назавжди.

І так було зроблено. Ось яскравий факт на підтвердження цього. На початку 70-х років готувалась до друку колективна капітальна праця «Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область», яку писали місцеві автори під науковим керівництвом вчених Інституту Історії АН УРСР та Української Радянської Енциклопедії. Готувався тоді і нарис про село Городок, який мав увійти як складова частина у вказану книгу. І хіба можна було обійти мовчанням той факт, що саме барон Штейнгель у цьому селі створив всі умови для «…обласного музею, присвяченого Волинській губернії, першого музею такого типу в нашому краї? Діяльність же цього закладу культури була відома в багатьох куточках тодішньої Російської імперії. Звичайно, згадуючи про роботу цього музею, треба було хоча б вказати прізвище його фундатора.

Зрозуміло, що автори нарису (а один з них - автор цього дослідження) включили його прізвище в нарис. Проте столичні редактори усунули його з тексту. І даремно шукати прізвище Ф. Штейнгеля в інших енциклопедичних виданнях.

Але справедливість торжествує, правда перемагає. Ім'я Ф.Р. Штейнгеля займає належне йому місце в історії України. Ним, його науковою діяльністю, участю в громадському житті України, все більше цікавляться вчені, дослідники, краєзнавці.

Так, кілька публікацій йому присвятив кандидат філологічних наук Я. Поліщук, певну роботу по виявленню нових, раніше невідомих або маловідомих сторінок його життя провів І колишній молодший науковий співробітник обласного краєзнавчого музею Г.Г. Непомнящий.

Автору цих рядків вдалося розшукати в Рівненському обласному державному архіві матеріали, які стосуються городоцького періоду життя барона. Значно допомогли відновити київський період його життя (1915-1920 pp.) спогади про нього Дмитра Дорошенка, відомого українського історика, видатного державного і громадського діяча, президента Української Вільної Академії Наук, професора, чиї твори донедавна на Україні знаходилися у спецфондах бібліотек та архівів, були недоступні широкому загалу читачів. Значно допомогли у відновленні біографії Штейнгеля матеріали, вміщені в багатотомному «Літопису Волині», який протягом десятків років випускає Інститут аполідів Волині та товариство «Волинь» у Вінніпезі (Канада). Все це разом взяте І дало можливість підготувати дане дослідження. Це, наскільки нам відомо, перше дослідження подібного типу про Ф.Р. Штейнгеля і може розкрити лише певні сторінки життя цієї видатної людини.

Список літератури

1. Газета «Червоний прапор». - 1992.

2. Микола Стоянець «Слово про Городок». - 2002, с. 10-12.

3. Культура України ХХІ століття. Діяльність культурологічних закладів у сучасних ринкових умовах. - Київ, Рівне, 2001. - с. 80-84.

4. Степан Шевчук «Жертовність для утвердження України». - Рівне, 2002. - с. 3-8.

5. Миронець Н.Р. Доля книжково-рукописного зібрання українського культурного діяча Ф.Р. Штейнгеля // Бібліотечний вісник. - 2003. - №3. - с. 32-36.

6. Газета «Слово правди». - 1989. - 25 жовтня.

7. Газета «Вільне слово». - 1995. - 9 грудня.

8. Газета «Волинь». - 1995. - 8 грудня.

9. Бухало Г.В. Музей барона Федора Штейнгеля. - Рівне. - с. 11-16.

Страницы: 1, 2, 3