Рефераты. Антифашиський Рух Опору в роки Великої Вітчизняної війни на території України

* Наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30_х років і привела до згортання підготовки кадрів та виготовлення засобів для ведення «малої війни»;

* ліквідація теоретичних розробок;

* партизанських сховок і баз;

* відсутність координаційного центру;

* нестача зброї, боєприпасів, медикаментів;

* жорстке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції режимові;

* дефіцит підготовлених партійних кадрів.

Створення в 1942 році Центрального партизанського штабу, матеріальна підтримка з центру, застосування партизанами ефективних методів боротьби, тісна взаємодія партизанських сил з підпільними силами, підтримка населення на більшості території України дало змогу перейти на якісно вищий щабель і перетворитися на важливий фактор війни, на другий фронт.

3. Антинімецька боротьба УПА на території України

3.1 Передумови зародження УПА

Складовою частиною антифашиського Руху Опору на території України були - Організація Українських Націоналістів, Українська Повстанська Армія.

Позиція українського національного підпілля щодо нациських військ не була сталою і змінювалася протягом окупаційного періоду. Умовно настрої українського національного підпілля можна розділити на три етапи. Перший - тривав з червня 1941 до вересня 1941 року і характеризувався доброзичливим ставленням до окупаційних військ, другий - з осені 1941 до середини 1943 року позначився напруженням у стосунках українського підпілля і нациських окупаційних військ, третій етап - друга половина 1943-1944 років характеризувався переходом до відкритого збройного протистояння підрозділів українського національного підпілля з частинами нацистських окупаційних військ. Цей поділ є умовним, адже на кожному з етапів були факти як співпраці, так і збройного протистояння.

На першому етапі українські національні політичні структури сприймали німецькі війська як союзників і визволителів українських земель від радянської окупації. Це підтверджують тези записані а «Акті проголошення Української державності» від 30 червня 1941 року. Де зокрема, в третьому пункті йшлося: «Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься на українській землі, боротиметься спільно з німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу…».

Більшість місцевого західноукраїнського населення зустріло нациські війська прихильно. Загальні настрої, що панували в західноукраїнських областях, добре виражають слова українського священика з села Романів на Волині: «Радість панує поміж населення. Всі сходяться докупи, вітаються, як на Великдень. Коло церкви… населення обсипає німецьких солдатів квітами, а німці віддячують цукерками й папіросами». Ці слова підтверджують донесення німецьких офіцерів, в одному з яких зазначалося: «З приходом військ їм зразу почали приносити молоко, яйця й інші продукти, як були віддані солдатам безкоштовно й цілком добровільно».

Цю ідилію зруйнували дії окупаційної влади, котра у відповідь на проголошення ОУН незалежності, провела у липні 1941 року арешти керівництва і членів ОУН, а в серпні створили дистрикт «Галичина».

Як наслідок почали поширюватися антинімецькі листівки, котрі закликали виступати проти від'єднання Східної Галичини і розгортати підпільну діяльність.

Були і більш радикальні заклики. Брат Степана Бандери, Василь закликав до «Зброї! Потрібно відплатити брехунам - німцям».

На нелегальних зустрічах під Львовом у жовтні 1941 р., визначених пізніше як Перша конференція ОУН, М. Лебедь, Д. Мирон, Л. Климів, В. Кук та інші керівники опрацювали нову тактику: з німцями в конфлікт не вступати, перейти у підпілля, всебічно використовувати можливості легальної роботи. Першочерговим завданням ставав військовий вишкіл кадрів, що досягалося проникненням націоналістів у підрозділи української допоміжної поліції.

В квітні 1942 року в околицях Львова було проведено Другу конференцію ОУН, учасники якої засудили політику німецького окупаційного режиму на Україні, проте не закликали народні маси до активної антинациської боротьби. Заявлялаи, що визвольно-революційну боротьбу за звільнення всіх українських земель і за з'єднання їх в одну незалежну і соборну державу ОУН здійснює спираючись на власні сили українського народу, відкинувши орієнтацію на чужі сили, зокрема на історичних ворогів України.

У квітні 1941 року провід ОУН у меморандумі про цілі українського національного руху заявляв: «Провід українських націоналістів усвідомлюючи чітко і тверезо сучасне політичне, а також загалом геополітичне становище країни, вважає бажану тісну співпрацю з Німеччиною, то з другого боку, дуже важливо і бажано глибше ознайомитись з справжніми намірами Німеччини стосовно Східної Європи, а також певними гарантіями від авторитетної установи щодо майбутнього і практичної координації заходів».

В аналогічному меморандумі ОУН в червні 1941 року зазначалося: «Навіть, якщо німецькі війська при вступі в Україну, звичайно з початку будуть вітати, як визволителів, то незабаром ця ситуація може змінитись, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення української держави і відповідними гаслами. Новий європейський порядок без самостійної національної української держави є немислимим… Якщо навіть сьогоднішнє державне утворення України, яке під назвою Української Радянської Соціалістичної Республіки є складовою частиною Радянського Союзу, являється фікцією, все ж таки ця фікція є великим кроком вперед у порівнянні з передвоєнним часом, коли тодішній царській Росії навіть слова Україна, українець, український були заборонені».

Однак життя і окупаційно-репресивна політика Німеччини внесли свої корективи у плани й задуми українського політикуму, зокрема ОУН. Ілюзії щодо допомоги Німеччини у відродженні української держави швидко розвіялися і насамперед в ОУН. Масові арешти свідомих українців, репресії та розстріли членів та симпатиків ОУН, що особливо активними були в період з вересня 1942 року до лютого 1943 року зумовили пошук нових форм і методів боротьби, в тому числі проти німецьких окупантів. Мельниківці, на відміну від бандерівців, поводили себе щодо німців стримано.

Початок антинациської боротьби збоку українського національного підпілля стримував такий психологічний чинник, як позитивна налаштованість місцевого населення до окупаційних військ на початку війни. Ще з середини 1930_х років українські національні сили вели пропаганду, що за допомогою німецької армії можна буде відновити Українську державність. І після кількарічної психологічної обробки населення за два місяці переагітувати людей на протилежні настрої неможливо. Масовий терор щодо місцевого населення з боку окупаційних військ, примусові вивози на роботу до Німеччини, вигляди концентраційних таборів з військовополоненими та єврейські гетто справляли гнітюче враження на місцеве населення. Тобто, окупаційні війська провели набагато кращу антинациську агітаційну роботу з місцевим населенням, ніж це робили активісти українського підпілля.

Потрібно пам'ятати про радянських партизан, підпільників, які вели антинациську боротьбу і своїми діями викликали терор окупантів стосовно місцевого населення, що викликало з одного боку неоднозначне ставлення до радянських партизанів, а з другого боку посилювало бажання людей боротися з окупантами.

Позиції керівництва ОУН у плані антинациської боротьби розділилися. А. Мельник висловлюючи критичні зауваження стосовно політики нацистів на Україні, намагалися не ввійти в конфлікт з вищим нациським керівництвом. Натомість інший керівник ОУН О. Кандиба на території України намагався організувати збройне підпілля для боротьби з ворогом. З ініціативи О. Кандиби на Крем'янеччині влітку 1942 року було створено партизанські загони для боротьби з нацистами. Виходячи з постанов Другої конференції, керівництво ОУН розраховувало максимально довго стримувати збройні сутички з нациськими окупантами і готуватися до загальнонаціонального повстання. В ці плани внести корективи змусили партизанські дії радянських та польських сил. Наприкінці листопада 1942 року відбулася військова конференція Проводу ОУН, учасники якої вирішили негайно приступити до створення підпільних сил. Ця поспішність ґрунтувалася і на страху втратити контроль над лісистими місцевостями західноукраїнських областей, які швидкими темпами намагалися оволодіти радянські та польські партизани.

Отже, протинімецька діяльність боївок ОУН навесні і влітку 1942 року виявлялася переважно в актах пасивного опору і саботажу щодо дій німецької сторони - проти здавання населенням продовольчого «контигенту», вивезення населення в Німеччину на роботи.

Попередницею у антинациській боротьбі УПА була «Поліська Січ», створена за ініціативою уряду УНР в екзині. 20 червня рада старшин армії УНР уповноважили Тараса Боровця створити збройні партизанські загони для боротьби з радянською владою. Тарас Боровець розпочав активну діяльність на Поліссі. У червні-серпні 1941 року «Поліська Січ» здійснила операції з очищення волинських та поліських лісів від окремих бійців Червоної Армії. У серпні Т. Боровець розгорнув акцію з об'єднання розрізнених політичних сил для створення єдиної української армії. Результативними виявились переговори з ОУН, монархістами на чолі з полковником І. Трейком, УНАКОР отамана Волошина-Берчака. Тісні контакти налагоджено з Білоруською національною самообороною. У жовтні 1942 року з'явилась нова назва - Українська Повстанська Армія. Діяла в районі міст Олевськ, Людвипіль, Сарни. В основу організації ліг адміністративно-територіальний принцип: на чолі стояла головна команда, 2-4 області об'єднувались в окружну січ, область утворювала обласну бригаду, район-полк, 2-5 сіл-курінь, село-сотню.

Розпочавши з березня 1942 року інтенсивне створення повстанських загонів, у квітні УПА Т. Бульби-Боровця перейшла до боротьби з німцями. Її кількісний склад у першій половині 1943 року оцінювався німецькими чиновниками в 10-20 тисяч чоловік.

В. Косик подає значно меншу цифру: «Цей рух у квітні 1943 року налічував 4 тисячі повстанців і міг мобілізувати ще, може, одну десятку тисяч».

У цей час «Поліська Січ» намагається використати у своїх стратегічних цілях як німецьке командування, так і радянських партизан. 23-24 листопада 1942 році відбулись переговори між Тарасом Боровцем та німецькою стороною на предмет в справі умиротворення Полісся. На висунуті контрвимоги - самостійної України та звільнення українських політичних в'язнів - емісар відповів, що майбутня державно-політична структура буде визначена фюрером, а характер прийнятих рішень залежатиме від поведінки українців. Щодо політв'язнів д-р П'ютц заявив, що ніхто не може гарантувати амністування, оскільки відсутні відповідні гарантії їх не участі в антинімецькій діяльності.

У листі від 8 грудня 1942 року до д-р П'ютца Т. Боровець викладає свою позицію так: «Я бачу, що за теперішніх українсько-німецьких політичних взаємовідносин про звільнення українських політв'язнів не може бути й мови. Тому моя спільна з вами праця неможлива… Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось у боротьбі проти Німеччини. Це лише самозахист. Ми розглядаємо Німеччину як тимчасового окупанта, але не ворога. Якщо Німеччина виключила нас від участі в цій війні, як діючу особу, то ми вирішили до кінця війни залишитись нейтральними спостерігачами. Ми дотримуємось політики, вам не допомагати і не шкодити. Ми не змінемо нашої позиції, якщо і німецькі власті також оцінять ненормальну обстановку, яка виникла із-за політики. Якщо ж німецькі власті й надалі будуть ще активніше виступати проти українського населення, тоді ми змушені будемо перетворити наш нейтралітет в анти німецьку боротьбу».

Д_р П'ютц рекомендував пропагувати серед населення антиупівські настрої, проголосив Бульбу-Боровця безвільним інструментом анонімних підбурювачів. З метою ізоляції вожака повстанців у його ж таборі пропонувалося посилити примусові заходи щодо населення каральні експедиції, евакуації, агентурну підривну роботу.

У вересні-листопаді 1942 року з аналогічною місією в район дислокації прибув капітан Червоної Армії М. Брежнєв. Переговори пройшли безрезультатно. Згодом надходили свідчення від партизанських загонів. Зокрема, в «Доповідній записці штабу партизанських загонів Рівненської області про діяльність українських націоналістів» від 28 травня 1943 року зазначалося: «Найбільш сильне національне формування так зване об'єднання Тараса Бульби нараховує близько 6000 чоловік і повністю охоплює своїм впливом Костопільський, Рокитнянський, Степанський, Березновський район. До кінця квітня штаб знаходився в лісі в районі містечка Городець, останнім часом засновано штаб в районі Деражно, що має при собі озброєний загін до 1000 чоловік. В селі Кричильськ знаходиться школа воєнної підготовки до 500 чоловік».

В «Виписці з розвіддонесення штабу партизанських загонів Житомирської області про діяльність українських націоналістів » зазначалося: «Західніше річки Горинь в основному південніше залізничної дороги Сарни-Олевськ активізують свою діяльність націоналісти-бульбівці. Вони знищують польське населення, нападають на мілкі німецькі гарнізони і невеликі групи партизан.

Одна группа бульбівців знаходиться в районі Домбровиця-Сарни-Владимирець. Штаб в селі Тиклівка. Займають: Сальце, Лудинь, Лютінск, Берестьє, Орваніца, Соломіївка, Любіновичі, Речіца, Щепцевичі, Тикліївка, Рудня, Грані. Озброєння: 2 ручних пулемети, 3 рушниці, 8 гранат.

Друга група бульбівців розміщуються по хуторах і селах від Сарн до Рокитно. Штаб знаходиться в хуторі Закружьє, що в 3 км. пд-сх Томашгруда».

Тараса Бульбу активно критикували кола ОУН - СД ), оскільки вважали, що переговори з ворогом лише послаблюють бойовий дух у повстанців.

У 1942 році провід «Поліської Січі» спробував налагодити контакти з польськими підпільними організаціями Волині з метою нормалізувати польсько - українські відносини у час війни. Посередником між УПА і польськими організаціями в Рівному виступив Броніслав Ходоровський. Однак переговори не відбулися.

На початку 1943 року «Поліська Січ» розпочала переговори з військовими відділами ОУН-СД. Під час переговорів група націоналістів - самостійників під проводом І. Мітинги, що 1941 році відкололася від ОУН-СД приєднались до «Поліської Січі». У травні 1943 року переговори було завершено. Військові відділи ОУН-СД об'єднались з «Поліською Січчю» в одну формацію - Українську Повстанську Армію. Оперативний штаб мав бути поширений за рахунок кооптації представників ОУН-СД.

Одразу ж після об'єднання в УПА почали відбуватись негативні процеси. ОУН-СД розгорнула партійну агітацію, почала запроваджувати інститути служби безпеки, що не передбачалось статусом «Поліської Січі». Тараса Бульбу було звинувачено в отаманщині та в некритичному самовихвалянні. Протистояння між ОУН-СД і «Поліською Січчю» досягло апогею в липні 1943 році. Тарас Бульба з групою однодумців оголосив свій вихід з УПА. Щоб уникнути суперечок за назву, «Поліську Січ» було перейменовано на Українську Національно-Революційну Армію. На базі УНРА була створена Українська національно-демократична партія. 18 серпня 1943 році загони УПА-СД на чолі з курінним Максом оточили штаб УНРА в районі Степане і заарештували багатьох старшин.

Після вступу наприкінці 1943 року радянських військ на Житомирщину Тарас Бульба розпочав переговори з німцями про передачу його загонам зброї та військового спорядження для ведення партизанської боротьби з більшовиками. У ході переговорів Тарас Бульба-Боровець був заарештований гестапо і ув'язнений у концтаборі Заксенгаузен. Командування УНРА деякий час здійснював отаман Щербатюк-Зубатий. Окремі загони УНРА продовжували діяльність до 1945 року, поширюючи її частково на Галичину.

У контексті вивчення початково-підготовчого періоду історії УПА вимагає окремого розгляду питання про похідні групи ОУН, більшість членів, яких, що вцілілі після гітлерівських репресій, з утворенням УПА влилися до її лав. Створення Похідних груп розпочали обидві гілки ОУН - бандерівська і мельниківська. Похідні групи ОУН налічували від трьох до п'яти тисяч чоловік, сформували з'єднання «Північ», «Центр», «Південь», мали в своєму складі 7-12 особові оперативні групи.

Оперативна група «Північ» на чолі з Миколою Климишиним діяла в Києві і Київській області.

Оперативна група «Центр» на чолі з Миколою Лемиком діяла на Харківщині.

Оперативна група «Південь» на чолі з Зиновієм Матлою І М. Річкою діяли в Одесі і Криму.

Спеціальна оперативна група діяла в місті Львові з метою проголошення незалежності української держави.

На схід просувалис три групи ОУН. Перша група - Дубно, Житомир, Київ, Полтава, Харків вимарширувала з Холмщини у двох частинах: з з Грубешова на чолі з Ігорем Шумським та Євгеном Шульгою просувалась через південну Волинь на прикордонні з Галичиною, друга - Володави на чолі з Федором Полбовим за маршрутом, що вів через південну Волинь на прикордонні з Поліссм.

Друга група - Сампара Д. вів через Проскурів, Вінницю, Умань, Кіровоград, Дніпропетровськ, Донбас.

Третя - на чолі з Богданом Сірецьким пішла з Вінничини у напрямі Балти, Одеси, Миколаєва, де об'єдналась з прибулою з Румунії групою Ореста Масікевича, щоб просуватись вздовж узбережжя Чорного моря на Кубань.

Члени похідних груп одержували підроблені документи або перепустки служби пропаганди Вермахту. На осягнутому терені організували українську міліцію і місцеві управлінн, здійснювали широку агітацію, закликали українців займати посади та працювати для побудови самостійної України.

Похідні групи ОУН закріпились у Львові та Рівному, кадри ОУН захопили ключові позиції в Житомирі, Києві, Харкові.

17 вересня 1941 року штаб-квартира німецької групи армії «Південь» дала наказ арештувати і передати у розпордженн львівського СД усіх агентів Бандери діючих у похідних групах. Проте не всіх членів похідних груп було заарештовано, багато з-поміж них продовжували діяти засновуючи нелегальні ланки ОУН. Вони відіграли визначальну роль у формуванні національного підпілл і збройних відділів УПА.

Отже, передумовами для зародження УПА були:

* збройна боротьба «Поліської Січі» Бульби-Боровця проти німців;

* досвід боротьби Похідних груп ОУН;

* формування і значна активізація діяльності радянських партизан, підпільників в північних, лісових районах України;

* активна діяльність польського підпілля в Західних районах України;

* репресії ітерор проти населення збоку німецької адміністрації.

3.2 Боротьба УПА в умовах німецької окупації

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.