2. Правовідношення в області охорони природного довкілля пов'язані в першу чергу з наявністю хімічної, фізичної, біологічної і радіаційної дії на природні об'єкти. Як такі об'єкти можна виділити:
- природні ресурси (земля, надра, водні і лісові об'єкти, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря);
- природні комплекси і ландшафти (території і об'єкти природно-заповідного фонду);
- екосистеми (виняткова (морська) економічна зона, континентальний шельф);
- природно-антропогенні комплекси (курортні, лікувально-оздоровчі і рекреаційні зони).
3. Особливим об'єктом охорони є людина і його особливість полягає в тому, що він сам є безпосередньою дійовою особою, що бере активну участь в процесі трансформації довкілля і несе пряму відповідальність за її можливу деградацію. Висновок про те, що людина, його здоров'я і майнові інтереси є самостійним об'єктом правового регулювання, дозволяє виділити правовідношення по забезпеченню екологічної безпеки людини в окрему групу регульованих екологічним правом суспільних стосунків.
У вказану категорію включаються відношення по охороні життя і здоров'я людини, як від небезпечної антропогенної дії, так і від негативного впливу стихійних сил природи і природних явищ, а також відношення по захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Від предмету будь-якої науки слід відрізняти її метод. Якщо предмет відображає, що вивчає дана наука, то її метод вказує на те, як і яким способом досліджує круг, регульованих нею суспільних стосунків. Метод правового регулювання -- це спосіб правової дії на поведінку учасників суспільних стосунків з боку держави.
Метод екологічного права є сукупністю прийомів і способів, за допомогою яких держава здійснює ефективне регулювання правовідносин по раціональному і ефективному використанню природних ресурсів, охороні природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки людини.
Також як і іншим галузям права, галузі екологічного права властиві дві групи методів. По-перше, це загальнонаукові методи, які є засадничими для всіх галузей загальнолюдського знання і, по-друге, частнонаукові методи, що відображають характерні особливості кожної окремо взятої науки.
Загальнонауковими методами, стосовно галузі екологічного права є:
- аналіз -- виявляє структуру екологічного права, фіксує його основні елементи, встановлює характер взаємозв'язку між ними;
- синтез -- використовується для узагальнення тих даних, які отримані в результаті аналізу різних властивостей і ознак явищ, що вивчаються. Синтезуючи аналітичні дані окремих елементів екологічного права, ми отримуємо уявлення про екологічне право в цілому;
- індукція -- полягає в початковому пізнанні окремих сторін або властивостей екологічного права, на основі яких потім даються узагальнення різного рівня. Наприклад, вивчивши окремі права громадян у сфері екології, ми отримуємо загальне уявлення про систему вказаних прав;
- дедукція -- за допомогою логічних висновків від загальних думок до частним пізнаються загальні закономірності екологічного права. Потім, поступово розчленовувавши їх на окремі групи, їм дається наукова оцінка. Наприклад, досліджуючи в цілому таку групу правовідносин, як природокористування, з неї виділяються і досліджуються окремі підгрупи стосунків, зв'язаних з використанням конкретних природних ресурсів і так далі
До частнонауковим методів науки екологічного права слід віднести:
- адміністративно-правовий або авторитарний метод, суть якого полягає у встановленні розпорядження, дозволу, заборони, в забезпеченні державного примусу до належної поведінки. Таким чином, особливістю даного методу є наявність підлеглого положення сторін в еколого-правовому відношенні. Прикладом адміністративно-правового методу можуть служити дії держави по встановленню допустимих викидів в довкілля, які повинні неухильно дотримуватися підприємствами-забрудниками, видачі цим підприємствам спеціальних ліцензій на такі викиди і др.;
- цивільно-правовий метод регулювання -- учасники вказаного правовідношення зазвичай виступають як рівноправні суб'єкти, незалежні один від одного. За допомогою угоди, що укладається між ними, вони самі визначають свої права і обов'язки, які проте повинні знаходиться в рамках закону.
Під системою екологічного права слід розуміти сукупність елементів, складових дану галузь (підгалузі, інститути, норми), регулюючих відношення в області раціонального використання природних ресурсів, охорони природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.
2.2. Джерела екологічного права
Під джерелами екологічного права слід розуміти нормативно-правові акти, що містять норми, регулюючі стосунки в області раціонального і ефективного використання природних ресурсів, охорону природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.
У наукових кругах проходить досить жвава дискусія, що стосується проблеми класифікації джерел екологічного права. Деякі пропонують класифікувати джерела екологічного права за загальнотеоретичним принципом, тобто розподілити їх по наступних категоріях: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, міжнародний договір, юридична доктрина і так далі
Аналізуючи і узагальнюючи всі дослідження, здійснювані в даному напрямі, автором пропонується наступна класифікація джерел екологічного права.
1. По юридичній силі: закони і підзаконні акти.
Закон є нормативно-правовим актом, що приймається найвищим показним органом державної влади. Як приклад можна привести Закон України «Об охороні природного довкілля».
Підзаконними актами є всі інші нормативно-правові документи, що приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів і органами виконавчої влади, міністерствами, відомствами і органами місцевої самоврядності.
2. По предмету правового регулювання: загальні і спеціальні.
Характеризуючи загальні джерела екологічного права слід зазначити, що предмет їх регулювання охоплює не лише еколого-правові стосунки, але також і інші, безпосередньо або побічно пов'язані з ними стосунки. Таким нормативним актом є, наприклад, Конституція України.
Спеціальні джерела екологічного права регулюють виключно відношення в області раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.
3. По характеру правового регулювання: матеріальні і процесуальні.
Нормативно-правові акти матеріального характеру -- це акти, що містять матеріальні норми, тобто що фіксують ті або інші положення правового статусу певних суб'єктів еколого-правових стосунків, наприклад, норми, що закріплюють права, обов'язки і відповідальність громадян.
Джерела екологічного права процесуального характеру містять процесуальні норми, тобто норми, за допомогою яких можуть бути реалізовані положення, закріплені в матеріальних нормах. Як приклад процесуальної норми можна привести порядок надання земель в користування; процедура розробки нормативів гранично допустимих дій на довкілля; проведення державної екологічної експертизи і ін.
4. По своєму характеру: що кодифікують і не кодифікують.
Кодекс є систематизованим нормативно-правовим актом. Ці акти є вищими по своїй якості і мають домінуючий характер у тій або іншій галузі права, наприклад, Земельний Кодекс України, Водний Кодекс України і ін.
Правовими актами, що не кодифікують, є всі останні нормативні документи, що не володіють ознаками кодексу як систематизованого нормативно-правового акту.
Систему джерел екологічного права України утворюють:
- Конституція України;
- закони України, наприклад, Закон України «Об охороні природного довкілля»; Кодекс України «Про надра»; Закон України «Об охороні атмосферного повітря» і др.;
- постанови Верховної Ради України, наприклад, Постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу»;
- укази і розпорядження Президента України (Розпорядження Президента України «Про заходи щодо організації роботи у сфері поліпшення екологічного стану річки Дніпро і якості питної води»);
- урядові нормативні акти (Положення про порядок ведення державного земельного кадастру (Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1991 р.);
- галузеві нормативно-правові акти, наприклад, такси, методики, правила, інструкції, охорона довкілля і ядерної безпеки, що приймається Міністерством, а також іншими компетентними органами;
- локальні нормативно-правові акти у сфері екології (акти органів місцевої виконавчої влади і місцевої самоврядності, акти місцевих органів управління у сфері екології, вирішення місцевих референдумів;
- судова практика і практика розгляду господарських суперечок, тобто рішення, що приймаються судами і господарськими судами в процесі розгляду справ, зв'язаних із застосуванням еколого-правових норм.
2.3. Принципи екологічного права. Його зв'язок з іншими галузями права
Право будується і функціонує на певних принципах, що відображають його головні особливості, а також що виражають його єство і соціальне призначення. Цими принципами повинні керуватися всі учасники правовідносин -- органи законодавчої, старанної і судової влади, підприємства, установи, організації, суспільні об'єднання і формування, а також індивіди, тобто громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, що проживають на території нашої держави.
Принципи екологічного права -- це основні керівні початки і загальнообов'язкові правила, закріплені в еколого-правових нормативних актах і покликані сприяти реалізації державою базових завдань екологічної політики.
Традиційно принципи екологічного права розділяють на дві групи. По-перше, слід виділити загальні принципи, які визначають єство права в цілому: принципи соціальної справедливості і свободи; законності; рівність всіх перед законом; єдність юридичних прав і обов'язків; відповідальності за досконалі правопорушення і ін.
Галузеві принципи, тобто властиві безпосередньо галузі екологічного права в українському законодавстві відбиті в статті 3 Закони України «О| охороні природного довкілля». Ними є:
- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської і іншій діяльності;
- гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
- попереджувальний характер заходів щодо охорони природного довкілля;
- екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень в питаннях охорони природного довкілля, використання і відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
- збереження просторової і видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
- наукове обґрунтування узгодження економічних, екологічних і соціальних інтересів суспільства на основі об'єднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природних і технічних наук і прогнозування стану природного довкілля;
- обов'язковість екологічної експертизи;
- гласність і демократизм при ухваленні рішень, реалізація яких впливає на стан природного довкілля, формування в населення екологічного світогляду;
- науково обґрунтоване нормування впливу господарської і іншої діяльності на природне довкілля;
- безоплатність загального і возмєздность спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
- стягнення плати за забруднення природного довкілля і погіршення якості природних ресурсів, компенсація збитку, заподіяного порушенням законодавства про охорону природного довкілля;
- дозвіл питань охорони природного довкілля і використання природних ресурсів з врахуванням антропогенної змінності території, сукупних дій чинників, які негативно впливають на екологічну обстановку;
- об'єднання заходів стимулювання і відповідальності в справі охорони природного довкілля;
- дозвіл проблем охорони природного довкілля на основі широкої міжнародної співпраці.
Екологічне право, будучи самостійною галуззю права, безпосередньо взаємодіє з іншими галузями права, які мають відмінний від екологічного права предмет і метод правового регулювання.
Так, в адміністративному праві передбачається велика кількість розпоряджень, направлених на захист довкілля: це перш за все норми, що передбачають адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення.
Кримінальне право України також містить немало еколого-правових норм, що закріплюють суспільну небезпеку здійснюваних діянь. Кримінальний Кодекс України містить декілька розділів, в яких зосереджені екологічні злочини, що підлягають кримінальному покаранню: -- «Злочини проти власності», «Злочину проти природного довкілля», «Злочини проти суспільної безпеки», «Злочину проти безпеки виробництва», «Злочини проти громадського порядку і моральності» і «Злочину проти світу, безпеки людства і міжнародного правопорядку».
Слід зазначити, що взаємодія екологічного права з іншими галузями права відбувається, як правило, на завершальній стадії, тобто тоді, коли настає необхідність вживання заходів еколого-правової відповідальності. Про це свідчить також взаємозв'язок екологічного права з цивільним і трудовим правом, оскільки дані галузі регулює порядок вживання заходів дисциплінарної і майнової відповідальності. Важко назвати галузі права, з якими не взаємодіяло б екологічне право. У цей перелік можна включити господарське і фінансове право, карно-процесуальні і цивільно-процесуальні норми і так далі.
Можна вважати, що лише шлюбно-родинне право не має прямого відношення до регулювання охорони довкілля, хоча можна з упевненістю стверджувати, що процес зміцнення сім'ї, її благоденствування багато в чому визначається сприятливими умовами життя.
Страницы: 1, 2, 3
