11
Зміст
Вступ
І. Фінансова звітність, як основний об'єкт аудиторської перевірки
ІІ. Мета і завдання аудиту фінансової звітності
ІІІ. Порядок проведення аудиту фінансової звітності
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Світова економічна наука та практика виробила універсальне джерело інформації про фінансовий стан підприємства - фінансову (бухгалтерську звітність), яка складається на основі даних бухгалтерського обліку. Інформація фінансових звітів адресована акціонерам, банкам, діловим партнерам, державним органам влади, трудовим колективам. Фінансова звітність є важливим інструментом та засобом взаємодії підприємства з навколишнім середовищем. Оскільки інтереси груп користувачів фінансової інформації можуть бути досить різними і, навіть, протилежними, міжнародними та національними стандартами фінансової звітності сформульовані вимоги до фінансової звітності, основними з яких є: достовірність, доречність, порівнянність, зрозумілість. Такі самі вимоги висуваються до якості облікової інформації, і їх виконання має забезпечити правдивий, повний і корисний звіт про діяльність підприємства. Протилежність та різноплановість інтересів користувачів фінансової інформації привели до виникнення та розвитку аудиторського контролю фінансової звітності, завданням якого є визначення та засвідчення ступеня відповідності звітної інформації встановленим критеріям. Але не секрет, особливо для фахівців з бухгалтерського обліку та аудиту, що проблема досягнення достовірності фінансової звітності сьогодні є дуже гострою.
Відповідно до П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, яка відображує фінансовий стан підприємства та результати його діяльності за звітний період. Згідно із ст. 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р. фінансова звітність не є комерційною таємницею, крім випадків, передбачених законодавством. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.
Державні органи управління тепер стали одним із користувачів, а не тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Це є визнання того факту, що врахування потреб інвестора (власника) та інших сторін, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтереси держави в отриманні податків, адже якщо ніхто не вкладатиме свої кошти у бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.
Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів потрібна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби зумовили склад фінансової звітності. Відповідно до П(С)БО №1 до неї належать:
Баланс;
Звіт про фінансові результати;
Звіт про рух грошових коштів;
Звіт про власний капітал;
Примітки до звітів.
Компоненти фінансової звітності відображують різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її зміни, що дає змогу зробити ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства. Форми, перелік статей фінансових звітів встановлені П(С)БО № 2-5. Проте існує загальне правило відображення інформації у фінансовій звітності. Підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:
- існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із цією статтею;
- оцінка статті може бути достовірно визначена.
Під час складання фінансової звітності завжди має враховуватися чинник імовірності надходження або втрати економічних вигід, адже ситуація на ринку стрімко змінюється, і на дату балансу вона може оцінюватися по-іншому, ніж на момент здійснення господарської операції.
Фінансова звітність повинна надавати дохідливу, доречну, достовірну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.
Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте інколи виникають труднощі, пов'язані з розумінням інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові інвестиції), але це не може вважатися підставою для вилучення такої інформації із фінансових звітів.
Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю. На прийняття рішень користувачами впливає тільки суттєва інформація.
Суттєвість розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функцій. Тут перевага віддається якісним чинникам.
Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні строки, визначені чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність.
Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язання, сплатити дивіденди тощо. Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розміщуються в порядку зростання їх ліквідності), наданні інформації за звітний і попередній періоди.
Тому важливо забезпечувати зіставність фінансової інформації як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.
Корисною для користувача може бути тільки достовірна інформація. Достовірність досягається у разі суттєвих помилок і необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства прагне так надати інформацію, щоб результати діяльності мали найпривабливіший для інвестора або кредитора вигляд. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється за допомогою аудиту.
Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування додержують низки принципів.
Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядають як юридичну особу, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачено відображення тільки зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді процентів, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Такий принцип отримав назву принципу автономності підприємства.
Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ані наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду). В противному разі, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів. Тоді поділ його активів на необоротні та оборотні, а зобов'язань - на довгострокові й поточні втрачає доречність, адже підприємство має в процесі ліквідації покрити всі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, а потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - поточними. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх принципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.
Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.
Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет віддається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на виробництво або придбання.
Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, якщо вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображуються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони належать. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою та отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому.
Відповідно до П(С)БО №1 принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у Звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.
Для забезпечення достовірності інформація у фінансових звітах має також бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з її отриманням.
Для того щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи й процедури обліку так, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.
Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство має використовувати постійно при складанні фінансових звітів, про будь-які зімни у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Додержання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо подібних операцій та інших подій, які використовуються і тим самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.
Ціла низка господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості та визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю й потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищеними, а зобов'язання чи витрати - заниженими.
Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні так, що подальше використання майбутніх економічних вигід, втілених у цьому активі, залишиться за цим підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво повинно надавати перевагу економічному змісту господарської операції над її юридичною формою.
Страницы: 1, 2
